Цогоріч, 80-ті роковини одного з найжахливіших масових розстрілів мирного населення в урочищі Бабин Яр, у Києві, вчинених нацистами 1941-го і наступних роках. Тисячі людей стали жертвами спотвореного світогляду та нелюдської жорстокості. Ми маємо пам'ятати про цей злочин, щоб ніколи знову не допустити жахливого повторення.
Бабин Яр – це некрополь для більш ніж 100 тисяч цивільних громадян, як дорослих, так і дітей та людей старшого віку, військовополонених. Із вересня 1941 року до кінця вересня 1943-го він був місцем регулярних розстрілів і захоронень, які проводилися військовими і поліцією окупаційної нацистської влади.
Сумне це місце. З 27вересня 1941 починаються щоденні масові вбивства євреїв, військовополонених і мирних жителів. Передумовою до проведення акції послужила брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику, фактично це зробили комуністи, що відступали. Загинуло чимало солдатів і офіцерів вермахту. Місцем масового знищення населення було обрано Бабин Яр. " Це був величезний, можна сказати величний яр - глибокий і широкий, як гірська ущелина",- так писав про нього письменник Анатолій Кузнєцов. Пік розстрілів припав на 29-30вересня. Число знищених перевищило 55тис. На 9 листопада кількість жертв становила більше 57 тис.осіб. Невинні зігнані люди йшли від Лук'янівської площі до великого майданчика, в далекому кінці якого був спуск в основне русло яру. Жертв роздягали, відбирали особисті речі, гнали вниз, розподіляли на великій ділянці Яру, а потім розстрілювали. Як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею. За роки Другої світової у Бабиному Яру, за різними оцінками, полягло від 100 до 150 тис.осіб - євреїв, ромів, караїмів, учасників укр.націоналістичного руху опору, військовополонених, пацієнтів психлікарень та представників інших соціальних груп, меншин, яких окупанти вважали зайвими.
За радянських часів про цю страшну подію, звірства над мирним населенням, говорили небагато. На місці трагедії планувалося створення міського смітника. Одними з перших невигідну тему порушили письменники - Віктор Некрасов, Анатолій Кузнєцов, а також дисидент Іван Дзюба, які закликали увічнити пам'ять про мертвих. Це була спільна трагедія єврейського і українського народів.
Із середини 60-х тут почали проводити несанкціоновані мітинги на знак пошани до знищених євреїв. У 1976 відкрили пам'ятник із нейтральною назвою. У1991 на цьому пам'ятнику поставили дошки з написами російською та івритом. Неподалік від пам'ятника спорудили дерев'яний хрест у пам'ять про активістів ОУН, знищених тут. 29вересня цього ж року було відкрито пам'ятний знак - бронзове зображення Менори. 30 вересня 2001 на території Бабиного Яру встановили пам'ятник розстріляним дітям. У 2005 встановили стелу на честь остарбайтерів. Крім того можна побачити пам'ятник розстріляним душевнохворим і три хрести роботи невідомого автора. Наприкінці 2009р. неподалік монумента 1976 року з'явився ще один пам'ятник - постать стрункої молодої жінки, за спиною якої - колючий дріт, в честь київських підпільників. Нарешті 2017 року постав пам'ятник Олені Телізі, українській патріотці, яка загинула за Україну.
Трагедія Бабиного Яру є свідченням того, що в колективній пам'яті народу подібні скорботні події не мають часових проміжків і будь-яких термінів. Життя продовжується, а герої не будуть забуті. Цій темі у читальній залі Заліщицької міської бібліотеки увазі користувачів запропоновано виставку-роздум: "Бабин Яр - пам'ять заради майбутнього."
Історію не можна обдурити, і щось назавжди приховати від неї – неможливо. Жоден суспільний злочин не залишається таємним. Можна спалити, розвіяти, засипати, затоптати – але ж залишається ще людська пам`ть.
