пʼятниця, 16 вересня 2016 р.

Гнідинські школярі – у Заліщиках



    У ці роки заліщан і жителів села Гнідин, що у Бориспільському районі на Київщині, об’єднала історія родини Юрія Вербицького, Героя Небесної Сотні, родовід якої походить із села Блищанка Заліщицького району.

   Міцніють зв’язки педагогів, учнів Гнідинської школи із бібліотекарями, громадськістю Заліщанщини.

   Групи учнів із Гнідина вже другий рік оздоровлюються в Заліщицькому обласному дитячому санаторії, знайомляться з історією, природніми та культурними пам’ятками нашого краю.

        Натхненно ініціює історичні розвідки, екскурсії до нашого міста Любов Василівна Прядко – заступник директора Гнідинської ЗОШ І-ІІІ ступенів, яка постійно підтримує зв'язок, інформує нас про встановлені нові факти з історії життя і трагічної смерті Юрія Вербицького, а також про його родовід.

      15 вересня 2016 року юні школярі відвідали районну бібліотеку для дітей та Інтернет- центр Заліщицької центральної районної бібліотеки. Діти з цікавістю знайомились із книжковими виставками, дитячими поробками, веб- ресурсами про наш край.

   Юні гості Заліщик вклонились і запалили свічі пам’яті біля Меморіалу  борцям за волю України. Квіти лягли до підніжжя стели, на якій є фото і дідуся Юрія Вербицького, про якого розповіла їм Любов Василівна. 

Михайло Гайворонський – співець стрілецької слави



15 вересня  1892 року народився у Заліщиках Михайло Гайворонський -  відомий композитор, диригент, педагог, скрипаль, критик, громадський діяч. Його ім’я увіковічено у назві вулиці нашого міста, біля музичної школи споруджено пам’ятник відомому краянину.
   Постійно звертаємось до творчої спадщини Михайла Гайворонського, якою цікавляться не тільки жителі краю, але й туристи, відвідувачі Заліщик з різних країн.

 Летіть, летіть, нестримні журавлі,
Через усі держави і кордони,
Несіть привіт від рідної землі
Усім, хто в неї вірить безборонно.
Усім, хто зміг у серці зберегти
І землю ту, і мову ту єдину.
Хто крізь усі негоди і світи
В собі проніс любов до України.

Ліричний герой цього вірша проніс палку любов до України через усі держави і кордони. Таку ж любов проніс і Михайло Гайворонський, життя і творчість якого нерозривно пов'язані з нашим краєм, зокрема із містом Заліщики, де він народився 15 вересня 1892 року.
     Дитинство Михайла було сповнене музичних вражень. Наука гри на скрипці і музичної теорії розпочалася, коли йому виповнилось 8 років. Учив хлопця Василь Цалинюк, який тоді був уже диригентом церковного хору. Завдяки йому Михайло став помітним як добрий соліст-сопраніст. Обидва вони не раз проспівували цілу вечірню в церкві. У 12 років довелося випробовувати свої сили на диригентському полі. Спершу це була тільки заміна хворого Цалинюка у сільському хорі Старих Заліщик, згодом почалося постійне диригування церковним хором.
У Заліщицькій учительській семінарії М. Гайворонський опанував кларнет, трубку і тромбон, юнаком Михайло Гайворонський керував у семінарії мішаним і чоловічим хорами, а також оркестром. Невдовзі талановитий семінарист почав працювати з сільськими оркестрами в Старих Заліщиках, Добровлянах і Блищанці.
Перші композиторські спроби й успіхи Гайворонського пов’язані з 1910 р. До ранніх його творів належали: хорова композиція на слова із збірки  М.Шашкевича «Ой вилетів орел» та скрипкові твори.
В 1912 році закінчив учительську семінарію, а в 1912 р. Гайворонський почав працювати учителем в селі Зашкові недалеко від Львова, студіював музику у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка.
У 1914 р. Михайло Гайворонський вступив до Українських Січових Стрільців. Тут він організовує і сам керує військовим духовим оркестром.
З 1920 р. завідував секцією мистецтв в Золочеві. По війні працював викладачем Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, вчителював у жіночих середніх школах, був диригентом Львівського хору «Боян», керував хорами в українських театрах.
У 1923 р. Михайло Гайворонський виїхав до США, де продовжував музичні студії в Колумбійському університеті. З другої половини 30-х років М.Гайворонський зосереджується на композиції, а також надає постійну допомогу молоді, згуртованій у "Лізі Української Молоді Північної Америки". Музична спадщина Гайворонського досить велика. До найвідоміших його творів належать понад 30 стрілецьких пісень, рапсодія "Довбуш", увертюри, танці та марш для духовного оркестру. В Америці були створені "Симфонічне алегро", вальс "Червона калина", квартет "Морозенко", "Різдв`яна сюїта", "Коломийка" для скрипкового тріо, твори "Елегія", "Колискова", "Пісня без слів", "Серенада", "Сонатина". Перу композитора належать також хорові збірки "Колядки та щедрівки", "Гуцульське Різдво", дві "Служби Божі", два "Іже Херувим". З театральної музики найвідоміша його музика до п`єс "Вій", "Довбуш" та "Гетьман Дорошенко". Згодом організував Українську консерваторію і струнний оркестр, яким сам керував. У 1946 р. видав «Збірник українських народних пісень для молоді». Писав музику до дитячих п’єс, організував двохсот особливий хор і був його диригентом.
Помер Михайло Гайворонський 11 вересня 1949 р. в Нью – Йорку на 57 році життя.
Більше дізнатись про нашого краянина можна у Заліщицькій центральній районній бібліотеці, в фондах якої є книги, присвячені життю і творчості М.Гайворонського.
Цінним виданням  є збірка стрілецьких пісень Михайла Гайворонського «Повік не зів’яне»,  яку видала обласна організація добровільного товариства любителів книги у 1990 році, в Тернополі. Збірка містить текти пісень і ноти.
 Василь  Подуфалий у передмові зазначає, що Гайворонський залишив по собі спадщину, яка  увійде в золотий фонд української музичної культури.
Книга Василя Витвицького «Михайло Гайворонський. Життя і творчість». Вперше ця книга побачила світ  у 1954 році в США. Нове видання підготовлено з урахуванням сучасної української термінології та правописних норм. Праця над цією монографією була здійснена із використанням архіву,  споминів, записок,  листування та з бібліотеки покійного композитора.
У розділі «Америка» йде мова про те, що М. Гайворонський не тільки ніколи не  забував про рідний край, а й турбувався його потребами. З перших місяців перебування в США,  із перших своїх заробітків надав матеріальну допомогу Музичному інституту ім. Лисенка у Львові. Гайворонський виробив і переслав до Львова план широкозапланованої акції, метою якої було піднесення музичного життя в Галичині, а в першу чергу – виховання хорових диригентів.Він надав   грошову допомогу львівській «Просвіті».
Про студентів Заліщицької семінарії, одним із яких  був і Михайло Гайворонський,  читаємо у книзі Василя Вериги «Там, де Дністер круто в’ється».  Це видання друге, виправлене, а перше було видане у Торонто, 1974 року, Канадським науковим товариством ім. Шевченка.
Автор описує події про активне життя М. Гайворонського та інших семінаристів, які їздили по селах повіту,  організовували концерти та драматичні гуртки, а також читали різні актуальні реферати, що  поширювали і скріплювали національну свідомість серед українського селянства.
На сторінках 221 – 223, Василь Верига помістив статтю про Михайла Гайворонського, де зазначає, що він став гордістю не тільки  семінарії, а й українського народу взагалі.
Заліщицький районний краєзнавчий музей видає науково- краєзнавчий літописний збірник «Гомін віків». У випуску №3 за 2012 рік у розділі «Мистецтво» поміщено статтю М. Хованця «Михайло Гайворонський – фундатор духового оркестру Січових Стрільців». В цій статті йде мова про історію створення та діяльність духового оркестру Українських Січових Стрільців та його керівника, підхорунжого УСС Михайла Гайворонського.
      Заліщицька центральна районна бібліотека спільно із краєзнавчим музеєм видали бібліографічний посібник «З любов’ю до краю» у 1998 році. У статті «Михайло Гайворонський (1892-1949)» поміщено біографічні відомості та список літератури.
    Багато статей поміщено також у районній та обласній  газетах:  «Колос», «Вільне життя» та інших.

Пролетіли роки, відшуміли грізні буревії, та не пропала пам'ять про славного музиканта. Живуть у народі його пісні й музичні твори. Іменем сурмача Війська Січового названа вулиця, споруджено пам'ятник в Заліщиках.

Михайло Гайворонський залишив нащадкам спадщину, що увійшла в золотий фонд української музичної культури.