пʼятниця, 16 вересня 2016 р.

Гнідинські школярі – у Заліщиках



    У ці роки заліщан і жителів села Гнідин, що у Бориспільському районі на Київщині, об’єднала історія родини Юрія Вербицького, Героя Небесної Сотні, родовід якої походить із села Блищанка Заліщицького району.

   Міцніють зв’язки педагогів, учнів Гнідинської школи із бібліотекарями, громадськістю Заліщанщини.

   Групи учнів із Гнідина вже другий рік оздоровлюються в Заліщицькому обласному дитячому санаторії, знайомляться з історією, природніми та культурними пам’ятками нашого краю.

        Натхненно ініціює історичні розвідки, екскурсії до нашого міста Любов Василівна Прядко – заступник директора Гнідинської ЗОШ І-ІІІ ступенів, яка постійно підтримує зв'язок, інформує нас про встановлені нові факти з історії життя і трагічної смерті Юрія Вербицького, а також про його родовід.

      15 вересня 2016 року юні школярі відвідали районну бібліотеку для дітей та Інтернет- центр Заліщицької центральної районної бібліотеки. Діти з цікавістю знайомились із книжковими виставками, дитячими поробками, веб- ресурсами про наш край.

   Юні гості Заліщик вклонились і запалили свічі пам’яті біля Меморіалу  борцям за волю України. Квіти лягли до підніжжя стели, на якій є фото і дідуся Юрія Вербицького, про якого розповіла їм Любов Василівна. 

Михайло Гайворонський – співець стрілецької слави



15 вересня  1892 року народився у Заліщиках Михайло Гайворонський -  відомий композитор, диригент, педагог, скрипаль, критик, громадський діяч. Його ім’я увіковічено у назві вулиці нашого міста, біля музичної школи споруджено пам’ятник відомому краянину.
   Постійно звертаємось до творчої спадщини Михайла Гайворонського, якою цікавляться не тільки жителі краю, але й туристи, відвідувачі Заліщик з різних країн.

 Летіть, летіть, нестримні журавлі,
Через усі держави і кордони,
Несіть привіт від рідної землі
Усім, хто в неї вірить безборонно.
Усім, хто зміг у серці зберегти
І землю ту, і мову ту єдину.
Хто крізь усі негоди і світи
В собі проніс любов до України.

Ліричний герой цього вірша проніс палку любов до України через усі держави і кордони. Таку ж любов проніс і Михайло Гайворонський, життя і творчість якого нерозривно пов'язані з нашим краєм, зокрема із містом Заліщики, де він народився 15 вересня 1892 року.
     Дитинство Михайла було сповнене музичних вражень. Наука гри на скрипці і музичної теорії розпочалася, коли йому виповнилось 8 років. Учив хлопця Василь Цалинюк, який тоді був уже диригентом церковного хору. Завдяки йому Михайло став помітним як добрий соліст-сопраніст. Обидва вони не раз проспівували цілу вечірню в церкві. У 12 років довелося випробовувати свої сили на диригентському полі. Спершу це була тільки заміна хворого Цалинюка у сільському хорі Старих Заліщик, згодом почалося постійне диригування церковним хором.
У Заліщицькій учительській семінарії М. Гайворонський опанував кларнет, трубку і тромбон, юнаком Михайло Гайворонський керував у семінарії мішаним і чоловічим хорами, а також оркестром. Невдовзі талановитий семінарист почав працювати з сільськими оркестрами в Старих Заліщиках, Добровлянах і Блищанці.
Перші композиторські спроби й успіхи Гайворонського пов’язані з 1910 р. До ранніх його творів належали: хорова композиція на слова із збірки  М.Шашкевича «Ой вилетів орел» та скрипкові твори.
В 1912 році закінчив учительську семінарію, а в 1912 р. Гайворонський почав працювати учителем в селі Зашкові недалеко від Львова, студіював музику у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка.
У 1914 р. Михайло Гайворонський вступив до Українських Січових Стрільців. Тут він організовує і сам керує військовим духовим оркестром.
З 1920 р. завідував секцією мистецтв в Золочеві. По війні працював викладачем Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, вчителював у жіночих середніх школах, був диригентом Львівського хору «Боян», керував хорами в українських театрах.
У 1923 р. Михайло Гайворонський виїхав до США, де продовжував музичні студії в Колумбійському університеті. З другої половини 30-х років М.Гайворонський зосереджується на композиції, а також надає постійну допомогу молоді, згуртованій у "Лізі Української Молоді Північної Америки". Музична спадщина Гайворонського досить велика. До найвідоміших його творів належать понад 30 стрілецьких пісень, рапсодія "Довбуш", увертюри, танці та марш для духовного оркестру. В Америці були створені "Симфонічне алегро", вальс "Червона калина", квартет "Морозенко", "Різдв`яна сюїта", "Коломийка" для скрипкового тріо, твори "Елегія", "Колискова", "Пісня без слів", "Серенада", "Сонатина". Перу композитора належать також хорові збірки "Колядки та щедрівки", "Гуцульське Різдво", дві "Служби Божі", два "Іже Херувим". З театральної музики найвідоміша його музика до п`єс "Вій", "Довбуш" та "Гетьман Дорошенко". Згодом організував Українську консерваторію і струнний оркестр, яким сам керував. У 1946 р. видав «Збірник українських народних пісень для молоді». Писав музику до дитячих п’єс, організував двохсот особливий хор і був його диригентом.
Помер Михайло Гайворонський 11 вересня 1949 р. в Нью – Йорку на 57 році життя.
Більше дізнатись про нашого краянина можна у Заліщицькій центральній районній бібліотеці, в фондах якої є книги, присвячені життю і творчості М.Гайворонського.
Цінним виданням  є збірка стрілецьких пісень Михайла Гайворонського «Повік не зів’яне»,  яку видала обласна організація добровільного товариства любителів книги у 1990 році, в Тернополі. Збірка містить текти пісень і ноти.
 Василь  Подуфалий у передмові зазначає, що Гайворонський залишив по собі спадщину, яка  увійде в золотий фонд української музичної культури.
Книга Василя Витвицького «Михайло Гайворонський. Життя і творчість». Вперше ця книга побачила світ  у 1954 році в США. Нове видання підготовлено з урахуванням сучасної української термінології та правописних норм. Праця над цією монографією була здійснена із використанням архіву,  споминів, записок,  листування та з бібліотеки покійного композитора.
У розділі «Америка» йде мова про те, що М. Гайворонський не тільки ніколи не  забував про рідний край, а й турбувався його потребами. З перших місяців перебування в США,  із перших своїх заробітків надав матеріальну допомогу Музичному інституту ім. Лисенка у Львові. Гайворонський виробив і переслав до Львова план широкозапланованої акції, метою якої було піднесення музичного життя в Галичині, а в першу чергу – виховання хорових диригентів.Він надав   грошову допомогу львівській «Просвіті».
Про студентів Заліщицької семінарії, одним із яких  був і Михайло Гайворонський,  читаємо у книзі Василя Вериги «Там, де Дністер круто в’ється».  Це видання друге, виправлене, а перше було видане у Торонто, 1974 року, Канадським науковим товариством ім. Шевченка.
Автор описує події про активне життя М. Гайворонського та інших семінаристів, які їздили по селах повіту,  організовували концерти та драматичні гуртки, а також читали різні актуальні реферати, що  поширювали і скріплювали національну свідомість серед українського селянства.
На сторінках 221 – 223, Василь Верига помістив статтю про Михайла Гайворонського, де зазначає, що він став гордістю не тільки  семінарії, а й українського народу взагалі.
Заліщицький районний краєзнавчий музей видає науково- краєзнавчий літописний збірник «Гомін віків». У випуску №3 за 2012 рік у розділі «Мистецтво» поміщено статтю М. Хованця «Михайло Гайворонський – фундатор духового оркестру Січових Стрільців». В цій статті йде мова про історію створення та діяльність духового оркестру Українських Січових Стрільців та його керівника, підхорунжого УСС Михайла Гайворонського.
      Заліщицька центральна районна бібліотека спільно із краєзнавчим музеєм видали бібліографічний посібник «З любов’ю до краю» у 1998 році. У статті «Михайло Гайворонський (1892-1949)» поміщено біографічні відомості та список літератури.
    Багато статей поміщено також у районній та обласній  газетах:  «Колос», «Вільне життя» та інших.

Пролетіли роки, відшуміли грізні буревії, та не пропала пам'ять про славного музиканта. Живуть у народі його пісні й музичні твори. Іменем сурмача Війська Січового названа вулиця, споруджено пам'ятник в Заліщиках.

Михайло Гайворонський залишив нащадкам спадщину, що увійшла в золотий фонд української музичної культури.


понеділок, 22 серпня 2016 р.

Громадське віче у Заліщиках

10 серпня 2016 року   у залі засідань  Заліщицької районної  ради і Заліщицької районної державної адміністрації  відбулось громадське віче: «Бібліотеки Заліщанщини  у роки  незалежності України і стратегія їх розвитку на майбутнє»,  присвячене  25-річчю Незалежності України.

Про це читайте на сайті бібліотеки http://zal-lib.pp.ua у рубриках: «Культурні події», «Бібліотечний досвід».

пʼятниця, 29 липня 2016 р.

25-ій річниці Незалежності України присвячується



   Громадське віче: «Бібліотеки Заліщанщини у роки Незалежності України і стратегія їх розвитку на майбутнє» відбудеться 10 серпня 2016 року в залі засідань Заліщицької районної ради і Заліщицької райдержадміністрації. Початок о 10 годині.
    Громадська рада, яка діє при Заліщицькій ЦБС, колектив бібліотечних працівників запрошують усіх жителів міста і району, користувачів бібліотек, шанувальників історії, рідного слова, молодь до участі в обговоренні важливих питань майбутнього книгозбірень.

Земля і праця – його імення та життя
(до 75-річчя Юрія Малєєва)



Другого серпня Юрію Миколайовичу Малєєву, відомому науковцеві, історику, археологу, музеєзнавцеві, кандидату історичних наук, доцентові Київського національного університету ім. Т. Шевченка виповнилось би 75 літ. Але його життєвий шлях обірвався раптово 20 травня 2006 року.

Народився 1941 року в Чернігові. З 1946 року проживав в м. Заліщики. Навчався у середній школі, яку закінчив у 1959 році. Виховувався у сім’ї лікарів, які працювали у госпіталі інвалідів війни.

У шкільні роки здійснював багато краєзнавчих мандрівок під керівництвом вчителя історії Онисія Степановича Тура. Відтоді й з’явився інтерес до історії.

Після військової служби у 1963—1966 р.р. навчався на історичному факультеті Львівського університету ім. І. Франка. 1966 — 1968 роки навчання на історичному факультеті Київського університету ім. Т. Шевченка, де спеціалізувався з археології.

Після закінчення університету Ю. М. Малєєв працював старшим лаборантом, асистентом кафедри археології і музеєзнавства, а з 1982 року старшим викладачем цієї кафедри.

З 1969 року Юрій Малєєв постійно керував Дністровською археологічною експедицією Київського університету.

У 1981 році в Інституті археології Академії наук України захистив дисертацію на тему: «Історія племен Західного Поділля та Прикарпаття у кінці бронзової на початку залізної доби» і здобув вчений ступінь кандидата історичних наук. Досліджував давню історію Західного Поділля, Прикарпаття та Карпат.

Багато досліджень провів у Заліщицькому районі: у Заліщиках, Лисичниках, Блищанці, Бедриківцях, Синькові, Буряківці, Зозулинцях, Ворвулинцях, Слобідці.

Ю. М. Малєєв був учасником багатьох наукових конференцій, у доробку автора до 200 наукових праць, надрукованих у вітчизняних і зарубіжних виданнях.

За свого життя Юрій Малєєв здійснив і описав чимало наукових розвідок.

Проводив культурно-просвітницьку, науково-дослідну діяльність, займався дослідженням і популяризацією історичних моментів в літописі України. Праці у галузі історії, археології принесли йому заслужений авторитет у колах наукової творчої інтелігенції.

Залюблений у наш край історик-дослідник залишив про себе добрий спогад у Заліщиках і в нашому Наддністрянському краї.

У 2001 році в центральній районній бібліотеці відбулась зустріч з Ю.М.Малєєвим з нагоди 60-ліття, яку надовго запам’ятали жителі Заліщик, його однокласники, вчителі, друзі, молодь, а фонди бібліотеки наповнились збірниками авторських наукових статей.

До 70-річчя від дня народження Ю.М. Малєєва у Заліщицькій центральній районній бібліотеці та Зозулинській бібліотеці-філії відбулись урочини пам’яті – краєзнавчі читання для молоді та зустріч з членами його родини, колишніми студентами-науковцями, учасниками розкопок Дністровської експедиції.

У бібліотечному музеї села Зозулинці зберігаються маловідомі записи досліджень науковця, які він записував під час експедиції в нашому районі і надсилав до бібліотеки.

27 вересня 2011-го в Заліщиках відкрито меморіальну дошку на Будинку дитячої та юнацької творчості, де у 1957-1959 роках старостою краєзнавчого гуртка в будинку піонерів був Юрій Малєєв.

Пам’ятними назавжди залишились спілкування з дочкою Юрія Миколайовича Ольгою Куріло, його племінником Костянтином Сергієвичем Малєєвим, старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України та учнями-послідовниками: Олександром Склярським, головним спеціалістом-археологом Інституту «Укрпроектреставрація», Юрієм Бауманом, старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України.

Родина Юрія Миколайовича не пориває зв’язків із Заліщанщиною. Нещодавно на адресу бібліотеки надійшов лист від родини Ю.М.Малєєва такого змісту:

«Шановні заліщани! Дозвольте привітати Вас з 250-літтям надання Заліщикам Маґдебурзького права!
Наша родина мешкала у Заліщиках з часу визволення міста від фашистських військ. Бабуся, Софія Федорівна Масс, терапевт, та дідусь Микола Іванович Малеєв, заслужений професор і кандидат медичних наук, гвардії підполковник, хірург. Вони служили воєнлікарями на санітарному поїзді, а після визволення м. Заліщики залишилися лікарями у Госпіталі інвалідів ВВВ.

Разом з ними мешкала і родина: сини – Михайло, Сергій та Юрій і племінниця Віра Масс. Війна почалася, коли Віра гостювала у родичів, на той час їй було 10 років, і вона весь час допомагала у поїзді, а потім і у госпіталі санітаркою. Інколи навіть траплялися такі випадки, коли її залучали допомагати при операціях (дідусь не допускав її в операційну тільки при ампутаціях та на пологи). Коли Вірі було 15 років, вона змогла повернутися до своєї мами.

Старший син Михайло став хіміком. Середній, Сергій, в 1946 році пішов навчатися на військового штурмана. Але вже в 1948 був заарештований та засуджений до 10 років таборів за сумнозвісною 58-ю статтею карного кодексу. Звільнили його лише в 1954 році, після смерті Сталіна. Вже після в’язниці Сергій Малеєв вступив на навчання до Київського університету, на історико-філософський факультет. Згодом викладав філософію. З 1988 року очолив Київське товариство жертв політичних репресій. А з 1991 року працював заступником керівника Комісії Київради з питань реабілітації жертв політичних репресій.

Молодший син Юрій згодом став археологом, викладав археологію у Київському національному університеті ім. Т.Шевченка. З 1969 по 2001 р. керував роботою Дністровської археологічної експедиції Київського університету, яка проводила дослідження у Тернопільській області. Він дуже любив Заліщики. Тут пройшли його дитячі та шкільні роки, залишилися друзі і знайомі. Любов до археології та Заліщицької землі Юрію, ще учню школи ім. Маковея, прищепив його вчитель історії Онисій Степанович Тур. Онисій Степанович створив краєзнавчий гурток, і разом із школярами досліджував Заліщицьку землю. Особливо яскравим у мого батька був спогад про те, як вони сплавлялися на плоті по Дністру, ночівлю в полі, в наметах, співи біля вогнища і цікаві історії, які розповідав вчитель. Вони товаришували зі своїм вчителем аж до його смерті, листувалися з ним, ділилися новинами. Кожного року, коли мій батько приїжджав в експедицію, відвідував його.

В роботі Придністровських археологічних експедицій брали участь члени краєзнавчого гуртка при Будинку піонерів (нині Будинок школяра). Я, мій брат Костянтин Сергійович, його друзі, які мали іншу професію, але захоплювалися археологією та красою Заліщицького краю, багато років на час своїх відпусток ставали волонтерами в експедиціях або просто приїздили до Заліщиків.

Пізніше батько вже з моєю дочкою Катею декілька разів навідував Заліщики. А у 2013 році Катя зі своїм товаришем Артемом приїжджали у Заліщики, знімали дипломний фільм «Історія маленького міста», який у 2015 році зайняв II місце на Всеукраїнському та Міжнародному фестивалі «Молоде телебачення» ім. Вадима Чубасова у номінації: «Студентська відеоробота».

В Заліщиках мешкає багато наших друзів та знайомих, яких ми завжди раді бачити. Бажаємо всім заліщанам миру, добробуту та процвітання Вашого і нашого такого чудового міста!»

Щиро ваші – Ольга Курило (Малеєва) та вся родина Малеєвих.
м. Київ – м. Заліщики

Запрошуємо краєзнавців, шанувальників Юрія Малєєва до наших бібліотек, для ознайомлення з його науковою скарбницею.

понеділок, 18 липня 2016 р.

Філософія життя



Славна талантами Заліщанщина, яка, напрочуд, багата на творчі імена сучасників.

Днями Заліщицька центральна районна бібліотека отримала в дарунок від автора книгу «Філософія життя» - уродженця села Зозулинці нашого району Івана Козака.

 «Філософія життя» - це короткий віршований та прозовий підсумок літературної діяльності Івана Романовича, який тепер проживає у Заставні Чернівецької області. Збірка вийшла в Чернівецькому видавництві «ДрукАрт» у 2016 році, тиражем – 300 примірників.

Це перша поетична збірка автора. В ній тісно переплітаються теми любові і дружби, честі й гідності, життєвої мудрості і віри в щасливе майбутнє Української держави.

Доповнює збірку розповідь про батька – щирого українця, учасника Другої світової війни, людину непростої долі, яка, попри всі життєві випробування, змогла вистояти.

Презентація збірки відбулась у Заставнівській районній бібліотеці 12 липня 2016 року. Щирі слова побажань адресували автору шанувальники Слова із Чернівців, представники Застанівщини – колеги-викладачі ВПУ №24, волонтери, знайомі.

Від бібліотечної спільноти Заліщицького району слова привітань адресували винуватцеві творчого дійства Ольга Тракало, директор Заліщицької районної централізованої бібліотечної системи і Ольга Вівчар – ветеран бібліотечної справи, в минулому завідувач Зозулинської бібліотеки-філії, яка передала трудову естафету своїй дочці Тетяні Юрчук, що тепер завідує бібліотекою в Зозулинцях, у рідному селі Івана Козака.

У складі делегації від Заліщанщини були також друзі автора, однокурсники, члени його дружньої родини.

Бібліотеки району: погляд у майбутнє



Днями у Заліщицькій центральній районній бібліотеці відбулось засідання Громадської ради, яка створена в 2013 році і об’єднує в своєму складі активних читачів та користувачів бібліотек, меценатів, членів громадських організацій та об’єднань, людей різних професій і уподобань.

На черговому засіданні ради оновлено і доповнено її склад, обрано керівництво. Головою громадської ради одноголосно обрано Степана Михайловича Навольського, доброго мецената бібліотек, підприємця, депутата Заліщицької районної ради, голову асоціації воїнів АТО, його заступником – Йосипа Йосиповича Децовського, активного читача бібліотеки, члена організації «Просвіта» Заліщицького агроколеджу, модератора засідань Клубу молодого підприємця, що діє при бібліотеці, секретарем – Мар’яну Володимирівну Палагнюк - активного члена Клубу творчої молоді Заліщицької районної бібліотеки, поетесу, прес-секретаря Заліщицької міської ради.

Члени ради, з участю колективу бібліотечних працівників, обговорили важливі завдання діяльності бібліотек на сучасному етапі, відповідно схваленої Кабінетом Міністрів України Стратегії розвитку бібліотечної справи на період до 2025 року «Якісні зміни бібліотек для забезпечення сталого розвитку України», а також Розпорядження голови обласної державної адміністрації «Про схвалення Стратегії розвитку бібліотек Тернопільської області до 2025 року». З цього питання інформував учасників засідання Йосип Йосипович Децовський, заступник голови громадської ради.

Серед важливих завдань, які обговорювали члени громадської ради, - збереження бібліотечних установ у районі, особливо в сільській місцевості, внесення змін до назви Заліщицької районної бібліотечної системи, зміцнення матеріально-технічної бази, впровадження інновацій, оновлення фондів, фінансування бібліотек і оплата праці бібліотекарів, ширше використання у бібліотечних інтернет-центрах інформаційних технологій і підключення до мережі інтернет більшої кількості бібліотек та інше.

Свої думки висловили члени ради: Микола Долотко, керівник ПОП "Золота Нива", депутат Заліщицької районної ради, голова громадської організації «Рідна земля», Михайло Сопилюк, історик, автор книг, заступник директора агроколеджу ім. Є. Храпливого, Василь Дяків, історик, голова громадської ради РДА, заступник директора гімназії ім. братів Гнатюків.

Про важливість ролі бібліотек у вихованні дітей та молоді, їх участь у суспільному житті, організацію бібліотечного обслуговування і потребу проведення й надалі цікавих заходів для різновікових груп читачів ділились думками: Ірина Ковальчук, вчитель рідної мови, літератор, дружина письменника, керівник кімнати-музею Петра Ковальчука, Марія Шмельова, вчитель іноземної мови, Зоя Шмиглик, викладач Заліщицької музичної школи, Наталія Крок, соціальний працівник територіального центру надання соціальних послуг, Василь Іванишин, громадський активіст.

Особисту згоду на участь у громадській раді при Заліщицькій ЦБС дали активні читачі, громадські активісти: Михайло Гушуватий, підприємець, волонтер, член колегії РДА, священики о. Іван Сендзюк, парох церкви Покрови Пресвятої Богородиці м. Заліщик і о. Ігор Леськів, декан Товстенського деканату УГКЦ, парох Товстенської церкви Архистратига Михаїла, лікар-хірург районної лікарні Пилип Глібов, головний лікар обласного дитячого санаторію Петро Буринюк, заступник начальника обласного госпіталю інвалідів війни та реабілітованих Олександра Іванишин, викладач-філолог, заступник директора Заліщицького вищого професійного училища Наталія Хомів.

Цікаві приклади про роботу бібліотек Тернопільщини, Івано-Франківщини і Чернівеччини навів у своєму виступі Йосип Децовський, який, вивчаючи досвід діяльності відроджених просвітянських осередків в сусідніх районах і областях, відвідує з цією метою і бібліотечні установи.

Члени ради підтримали пропозицію Ольги Тракало, директора ЦБС, яка 25-ий рік працює на цій посаді, і її бажання разом із колективом бібліотекарів підготувати Звіт про роботу бібліотек Заліщанщини в роки Незалежності України.

Кожен із присутніх на цій зустрічі визначив для себе завдання і потребу в їх реалізації  на благо розвитку бібліотечних установ Заліщицького району та удосконалення бібліотечного обслуговування жителів краю.