середа, 28 лютого 2018 р.

Вшанування Небесної Сотні





         У селі Буряківка  відбулися урочини пам’яті Небесної Сотні. 
         В загальноосвітній школі І-ІІ  ступенів проведена година-реквієм: «Не плачте, мамо, я не сам… Нас  тут  ціла Сотня».
         Ведучі  заходу Богомол Наталя, Мельник Ліля згадали  всіх Героїв Майдану, які  віддали життя за нас, за волю  нашої  української держави.
         Учні 6-9 класів  читали віршовані присвяти: «Небесна Сотня» (Павлик Валентин) , «Про Україну»(Мельник Віталій) ;  «Небо падає» (Остапчук Володимир; «Я дякую солдату за життя» (Балюк Марія) та інші.
         Під мелодію пісні «Небесна Сотня білих журавлів» дівчата виконали танець,  в якому у головній ролі була  Мати-Україна (Бойчук Тетяна).
         Бібліотекар  сільської бібліотеки Галина Бурлака  презентувала  учасникам заходу  книгу «Моя Революція» Андрія Юркевича,  учасника  батальйону «Айдар» (позивний «Грізлі»).
         Це - спогади про події 18-20 лютого  2014 року в Києві. Як зазначає автор, «це посвята  тим Героям, які не повернулися додому,  і тим,  хто залишився живим та гартував свій дух для подальшої боротьби».
         Ця книга про Героїв,  які  не задумуючись,  покинули рідні домівки і пішли захищати свої сімї.
         У книзі поміщено також  фотосвітлини,  як свідчення  подій Майдану.
         Саме звідси  Андрій  Юркевич  назавжди поєднав свою долю з Батьківщиною. 16   червня 2014 року  записався  добровольцем у батальйон «Айдар», де  виконував обов’язки  командира відділення,  а 5 вересня  не повернувся з бойового завдання  біля села Весела Гора на Луганщині.
         Мельник Лілія прочитала вірш «Андрійку, мій синочку дорогенький», який написала в пам'ять про свого сина мама В.Є.Юркевич.
          Учасники заходу ходою вирушили до пам’ятника Небесної Сотні, який споруджено у селі і запалили лампадки,  вшанувавши пам'ять наших героїв щирою молитвою, помолилися за мир  і спокій в нашій державі.

четвер, 22 лютого 2018 р.

Семеро з Небесної Сотні




У Заліщиках пройшов вечір пам’яті, присвячений Героям Небесної Сотні. На заході побували родичі усіх жителів Тернопільщини, загиблих на Майдані у пекельні лютневі дні 2014 року.
   Матері, батьки, сини і сестри, близькі друзі і колеги по роботі - усі вони приїхали цього дня у місто над Дністром. Кожен мав змогу розповісти про подвиг сина чи брата, привезти жменьку землі із рідного села чи містечка та запалити поминальну свічу пам’яті просто на сцені будинку народної творчості. Пізніше цю землю засипали поблизу символічного пам’ятного знака – каменю,  який освятили разом із родичами місцеві священнослужителі. Незабаром тут постане пам’ятник Героям Небесної сотні, який стане продовженням Меморіалу борцям за волю України.
   Люди у переповненій залі будинку творчості ридали разом із батьками і матерями невинно убієнних, коли слухали душевні розповіді про життя і смерті Героїв з уст ведучої – директора Заліщицької ценралізованої бібліотечної системи, заслуженого працівника культури України  Ольги Тракало. Під тужливий музичний супровід, поетичні присвяти студентів Заліщицького аграрного коледжу і місцевої державної гімназії, батьки, матері, сестри і брати героїв  виходили на сцену зі жменьками землі із рідних місць і свічами. Кожен із них був зворушений до сліз.
   Ольга Тракало поділилася зі мною: коли телефонувала до родичів і запрошувала на зустріч, вони дивувалися, що про них ще пам’ятають. час стирає усі грані і сьогодні уже багато хто й не замислюється над тим, яку ціну заплатили Герої, коли виборювали наше право на гідність. То ж чи маємо право забути?
   Ольга Тракало – людина творча, і завжди шукає співпраці із такими ж особистостями. Із Любов’ю Прядко – заступником директора Гнідинської загальноосвітньої школи імені Петра Яцика, що у Бориспільському районі на Київщині, їх об’єднала цікава творча ідея проведення такого заходу саме у Заліщиках. Таку ініціативу активно підтримала  особисто міський голова Заліщиків Алла Квач та головний лікар дитячого санаторію Петро Буринюк.
   І не випадково. В околицях села Гнідин, 22 січня 2014 року було виявлено закатоване тіло учасника Майдану, а нині – Героя України Юрія Вербицького. Львів’янин, кандидат наук, сейсмолог, вправний альпініст  спеціально взяв відпустку в інституті геофізики НАН України, де працював, і в середині січня поїхав на майдан. Отримавши поранення, був доставлений до Жовтневої лікарні міста Києва, але вже наступного дня разом зі ще одним активістом – Ігорем Луценком викрадений беркутівцями і вивезений у ліс для тортур. Рідний брат Юрія упізнав його тіло у морзі Борисполя.

   Трагічна подія не могла залишити байдужими жителів Гнідина, зокрема педагогів. Тому уже незабаром учні старших класів сільської школи ініціювали відкриття у Гнідині пам’ятника Герою України Юрію Вербицькому та пошукового проекту «Крок за кроком», у рамках якого дослідили усю біографію Юрія Вербицького. Виявилось, що корені Юрія Вербицького – у селі Блищанці, на Заліщанщині, звідки родом його батько – геофізик Тарас Вербицький.  Підтриманий учителем Любов’ю Прядко, проект розвинувся і прижився. Результат такої пошукової і пізнавальної роботи – облаштування шкільної  кімнати-музею в його честь, вулиця з його іменем, видання біографічної книги і заснування міжнародної відзнаки імені Юрія Вербицького для молодих науковців.

 Любов Прядко організувала і виставку фоторобіт Юрія  Тарасовича, яка мандрує містами України. Цій невтомній жінці дійсно вдалося зробити великий вклад у збереження пам’яті про наших Лицарів Волі.
   А тим часом на сцені оголошуються імена, які навічно закарбовані у нашій пам’яті. Хресна мама і рідна сестра матері Олександра Капіноса виносять жменьку землі із його рідного села Дунаїв, що на Кременеччині. Тридцятирічний активіст їздив на Майдан періодично декілька разів. 18 лютого у нього влучила граната, від важких поранень чоловік помер у лікарні.
   Двоє вихідців із села Зубрець Бучацького району Василь Мойсей та Ігор Костенко були земляками і віддали свої життя в один день. У Василя вранці 20 лютого на вулиці Інститутській влучив снайпер. Хлопця не врятував цивільний бронежилет - куля пошкодила важливі кровоносні судини. 22-річний студент і активіст Майдану, спортивний журналіст і редактор української Вікіпедії Ігор Костенко був убитий того ж дня в районі Жовтневого палацу. За словами його друга Володимира, який переносив тіло Ігоря, його ноги були побиті «так що їх можна було зав’язати на вузол».
   19-річний юнак зі Збаража Устим Глоднюк був вбитий пострілом снайпера у голову на тій же   Інститутській 20 лютого. Хлопець якраз разом з товаришами повертався, щоб забрати поранених. Снайперська куля наскрізь прошила ООНівську блакитну каску хлопця. В його честь відкрили меморіальну дошку на фасаді рідної школи та відкрили музей, куди передали його особисті речі. Міська рада присвоїла Устиму звання почесного жителя міста Бережани (посмертно).
   Всього лише годину побував  на пекельному Майдані  наймолодший Герой Небесної сотні сімнадцятиріний Назар Войтович зі Збаражчини. Загинув від кулі снайпера зранку у «кривавий четвер». Хлопець був студентом третього курсу тернопільського кооперативного коледжу.  У його рідній школі в селі Травневому відкрито музей Героя Небесної сотні, де зберігаються речі, які були з ним на Майдані.
   Досі не встановлено точної дати смерті активіста із Тернополя Тараса Слободяна. Хлопець перебував на Майдані у Києві, проте потім безслідно зник (з грудня місяця місце перебування було невідоме). Його закатоване тіло знайшли аж у березні в лісі на Сумщині.
   До Заліщиків на вшанування пам’яті про загиблих Героїв приїхали і родичі чернівчанина Василя Аксенина. Він наш земляк, родом із села Литячі, Заліщицького району. За покликом серця поїхав на Майдан 18 лютого, а вже 20 лютого о 7 годині ранку зателефонував дружині і повідомив, що йде в наступ. чоловік намагався відчайдушно прикрити собою беззахисних хлопців і взяв на себе вогонь. Отримав важке поранення, про яке встиг розповісти: «Мав суперброню - 10-кілограмовий бронежилет і каску залізну. Досі не розумію, як мене поранили. На мить почув, як обпекло щось, не можу рухатися. Снайпер поцілив просто в бік, в ту промежину, де не було захисту. Куля пройшла через живіт. Рана була розміром із кулак. Лікар казав, що коли добралися до рани, то з неї сипалася земля і попіл…». Пізніше Василь Аксенин лікувався у Польщі, але після проведеної операції помер 12 березня. У нього залишилося двоє синів, один з яких – Юрій, знаходиться у зоні АТО в Авдіївці, кохана дружина Тетяна, сестра, племінниця. Не витримало такої втрати серце матері пана Василя – невдовзі вона померла. Іменем Василя Аксенина названа вулиця у Чернівцях, також йому посмертно присвоєно звання почесного громадянина Чернівців, нагороджено орденом «Золота зірка» та медаллю «За жертовність і любов до України» УПЦ КП.
    Свої символічні свічки пам’яті запалили на сцені будинку творчості координаторка проекту Любов Прядко та наш земляк - голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, політик, громадський діяч Михайло Ратушний.
   Із запаленими свічками присутні заходу молилися за душі Героїв разом із капеланом отцем Романом Гладієм. Згадали цього дня загиблих у зоні АТО земляків і Героїв, які продовжили боротьбу своїх побратимів уже на фронті. Це Олег Гулько, Орест Квач, Володимир Марусич, Станіслав Лаврик, Петро Слободян.

   Чин освячення пам’ятного знака – каменя, на місці, де незабаром постане меморіал Небесній сотні здійснили священики міських церков.
  Наші Герої: юні, молоді і люди старшого віку. Всіх об’єднало понівечене почуття власної гідності, біль і неправда, за яку, як вважав Юрій Вербицький, не шкода віддати своє життя. Таку жертву можуть принести тільки Герої. Віна пам’ять їм і вічне пошанування!
                         Ірина Мадзій, кореспондент газети "Вільне життя"

пʼятниця, 2 лютого 2018 р.

Просвітятин Михайло Борейко - наш земляк

До 150-річчя Товариства "Просвіта"


Є люди, які в будь-якому віці залишаються молодими та енергійними. Роки додають сивини і мудрості, але не  мають влади над їхнім духом До таких  належить  і  уродженець  села Мишків Заліщицького району, а  зараз житель   м. Рівне, Просвітянин з великої букви - Михайло Борейко.
         Народившись  на берегах  мальовничого Серету в селі Мишків 9 травня 1933 рокув оточенні  прекрасної  природи,  від батька Семена взяв   неймовірну  працьовитість, інтелігентність і шляхетність,   від матері Євгенії    закоханість  у рідну землю, терплячість  і любов до землі.
         Рідні  дядьки  його воювали  в УПА, по-геройськи загинули  і стали  для нього  прикладом служіння Україні  на все життя.
         До приходу  більшовиків малий Михась  виховувався  у дитячому садку,  яким опікувалися  священик  і  «Просвіта».  Головою тоді  був  Петро Михайлюк,  а вихователькою –  Поліна Думна.  Йому судилось бачити і пережити  багато:  1933- голод на Великій Україні. Його батько  організував в селі збір  продуктів на допомогу  голодуючим,  але більшовики  допомоги  не прийняли,  заперечивши  факт голоду; 1939 –  прихід більшовиків: арешт і репресії членів «Просвіти»,  висилка членів їх сімей.  Тоді  була репресована  і його  вихователька П. Думна; 1941 -1945 – війна.
         Школа  почалася у 1942 році  в рідному селі,  а щоб здобути  середню освіту  ходив  в Більче-золотецьку  школу.
         Спеціальність «Землевпорядкування» Михайло Борейко освоював  у Чортківському  технікумі та в  Львівському  сільськогосподарському  інституті.  Зі Львова його направили  в Рівненську область , в науково-дослідний  і проектний інститут  землеустрою.
         У своїй праці  землевпорядника  Михайло Борейко  знаходив  оптимальні  варіанти: як вберегти землю  від руйнувань та  ерозій, як захистити  унікальні  городища,  могильники,  пам’ятні  старовинні  місця. Та особливо  творча культура Михайла Борейка  розкрилась  у  просвітницькій діяльності. Від 1989 року  і по нинішній  час  він весь час  у пошуках  вирішення  проблем  культури.  За його пропозицією  було впорядковано  могилу  Осипа Маковея в Заліщиках,  він долучив свій голос  до відродження  Києво-Могилянської  академії,  музею  Івана Гончара,  пошуків  бібліотеки  Ярослава Мудрого.
         Особливих успіхів  Михайло Борейко досяг  у  видавничій справі,  якою  опікується  у Рівненському  обласному товаристві «Просвіта» ім. Тараса Шевченка .  Він активно  відшукує  рідкісні видання,  які були  заборонені в  Україні,  або видавалися дуже давно і за допомогою  меценатів і спонсорів  видає їх.
         Було перевидано  багато рідкісних книг. Першою була  поема «Енеїда» І. Котляревського з передмовою  Богдана Лепкого. У кожної книги  своя історія. Так  трагічна повість «Огненне  коло»  І. Багряного видавалась  двічі у 2008 і 2010 роках.  Пан Михайло  був дуже зацікавлений  у виданні цієї книжки. Адже його рідний дядько Петро Крутасевич  був учасником  Бродівського пекла, чудом вийшов з нього,   продовжив боротьбу  в УПА і загинув,  підірвавшись  гранатою,  не бажаючи  здатись  енкаведистам  у 1950 році.
         М. Борейко  віднайшов  у  Рівненському  архіві  невелику  книжку «Новий український  колядник»,  видану Уласом Самчуком  у 1941 році.  На прохання Михайла  Семеновича  це перевидання  благословив  єпископ-емірит Софрон Дмитерко, який  і  профінансував  його видання.  В 1998 році  єпископ  відвідав  село Мишків,  щоб особисто вручити  кожному школяреві  цю книжку,побував і у сільській бібліотеці.
 Багато  книг, які  видавалися, Михайло Семенович  дарував  сільській бібліотеці:  це книги  І. Котляревського «Енеїда», Т. Шевченка «Кобзар»,  В.Барка «Правда Кобзаря», Марко Вовчок «Маруся»,  І. Багряного «Огненне коло», М.Шагінян «Тарас Шевченко»,  Б. Шведа «Поліщуки» та багато інших.
         Не відмовляє  наш земляк у допомозі і членам гуртка  «Пошук», який створений  на базі сільської бібліотеки і радо ділиться матеріалами,  фотографіями   про історію села Мишків. Так , при збиранні відомостей  про боротьбу УПА  у селі Мишків, Михайло Семенович  поділився матеріалами,  фотографіями   повстанців нашого  села.  Він був ініціатором  відкриття   меморіальної дошки  С. Дмитерку у 2010 році і  був присутнім на її відкритті,  передав  гуртківцям  спогади та листування  з єпископом,  з яким був особисто знайомий.    
          Багато цінної інформації  передав і  про заснування в нашому  селі «Просвіти», про  голів-керівників просвітянського осередку,  списки членів «Просвіти»,  фотографію гуртка «Добрий господар». Михайло Семенович  цікавиться  роботою пошуківців,  радіє разом з нами,  коли вдається  розшукати  цікаві документи,  фотографії; живе  надією, що діяльність  «Просвіти» відновиться в нашому селі.
         Незважаючи на поважний вік, у нього  є багато планів, задумів. Його сила – у вірі. Просвітянин щиро вірить у світлу долю нашої держави і хоче зберегти для майбутніх поколінь усі надбання нашого народу, його культуру, звичаї і традиції, літературу.
         Тож нехай на нашій землі не переводяться такі жертовні та активні  люди, як Михайло Семенович Борейко.

Крути – вас нам не забути



 Супроти хижої навали,
                                     Супроти смерті – в стужу й сніг –
            Ось тут вони, ось тут стояли,
              І всього жменька – триста їх. 
100-річчю битви під Крутами присвятили історичну годину у селі Вигода. Бібліотекар сільської книгозбірні Калина Петрівна Прокопчук організувала урочини пам’яті для жителів села.

   У сільській бібліотеці була відкрита книжкова виставка «Крути – вас нам не забути». Молодь і дорослі вигідчани уважно знайомились із друкованими матеріалами про пам’ятну подію, а бібліотекар перегорнула сторінки історії, розповідаючи про незабутній подвиг крутянців.

    Для учнів молодших класів у приміщенні ЗОШ І-го ступеня бібліотекар К. П. Прокопчук також організувала тематичний захід – історичну годину: «Крути – наша історія, наша слава».

   Діти уважно слухали розповідь, спільно із вчителями промовили молитву «Отче наш» і запалили свічі в пам’ять про молодих українських героїв, вшанувавши їх хвилиною мовчання.

І слава їх встає, не вмерши,
Ятрить крізь відстані і час,
Було їх триста… Триста перший –
І ти, і я, і кожен з нас.