До 150-річчя Товариства "Просвіта"
Є люди, які в будь-якому віці залишаються молодими та енергійними. Роки
додають сивини і мудрості, але не мають
влади над їхнім духом До таких належить і
уродженець села Мишків Заліщицького району, а зараз
житель м. Рівне, Просвітянин з великої
букви - Михайло Борейко.
Народившись на берегах
мальовничого Серету в селі Мишків 9 травня 1933 року, в оточенні
прекрасної природи, від батька Семена взяв неймовірну
працьовитість, інтелігентність і шляхетність, від матері Євгенії –
закоханість у рідну землю,
терплячість і любов до землі.
Рідні дядьки
його воювали в УПА, по-геройськи
загинули і стали для нього
прикладом служіння Україні на все
життя.
До приходу більшовиків малий Михась виховувався
у дитячому садку, яким
опікувалися священик і
«Просвіта». Головою тоді був
Петро Михайлюк, а вихователькою
– Поліна Думна. Йому судилось бачити і пережити багато:
1933- голод на Великій Україні. Його батько організував в селі збір продуктів на допомогу голодуючим,
але більшовики допомоги не прийняли,
заперечивши факт голоду; 1939
– прихід більшовиків: арешт і репресії
членів «Просвіти», висилка членів їх
сімей. Тоді була репресована і його
вихователька П. Думна; 1941 -1945 – війна.
Школа почалася у 1942 році в рідному селі, а щоб здобути
середню освіту ходив в Більче-золотецьку школу.
Спеціальність
«Землевпорядкування» Михайло Борейко освоював
у Чортківському технікумі та
в Львівському сільськогосподарському інституті.
Зі Львова його направили в Рівненську
область , в науково-дослідний і
проектний інститут землеустрою.
У своїй праці землевпорядника Михайло Борейко знаходив
оптимальні варіанти: як вберегти
землю від руйнувань та ерозій, як захистити унікальні
городища, могильники, пам’ятні
старовинні місця. Та
особливо творча культура Михайла
Борейка розкрилась у
просвітницькій діяльності. Від 1989 року
і по нинішній час він весь час
у пошуках вирішення проблем
культури. За його
пропозицією було впорядковано могилу
Осипа Маковея в Заліщиках, він
долучив свій голос до відродження Києво-Могилянської академії,
музею Івана Гончара, пошуків
бібліотеки Ярослава Мудрого.
Особливих успіхів Михайло Борейко досяг у
видавничій справі, якою опікується
у Рівненському обласному
товаристві «Просвіта» ім. Тараса Шевченка . Він активно
відшукує рідкісні видання, які були
заборонені в Україні, або видавалися дуже давно і за допомогою меценатів і спонсорів видає їх.
Було перевидано багато рідкісних книг. Першою була поема «Енеїда» І. Котляревського з
передмовою Богдана Лепкого. У кожної
книги своя історія. Так трагічна повість «Огненне коло»
І. Багряного видавалась двічі у
2008 і 2010 роках. Пан Михайло був дуже зацікавлений у виданні цієї книжки. Адже його рідний
дядько Петро Крутасевич був
учасником Бродівського пекла, чудом
вийшов з нього, продовжив боротьбу в УПА і загинув, підірвавшись
гранатою, не бажаючи здатись
енкаведистам у 1950 році.
М. Борейко віднайшов
у Рівненському архіві
невелику книжку «Новий
український колядник», видану Уласом Самчуком у 1941 році.
На прохання Михайла
Семеновича це перевидання благословив
єпископ-емірит Софрон Дмитерко, який
і профінансував його видання.
В 1998 році єпископ відвідав
село Мишків, щоб особисто вручити кожному школяреві цю книжку,побував і у сільській бібліотеці.
Багато книг, які
видавалися, Михайло Семенович
дарував сільській
бібліотеці: це книги І. Котляревського «Енеїда», Т. Шевченка «Кобзар», В.Барка «Правда Кобзаря», Марко Вовчок
«Маруся», І. Багряного «Огненне коло»,
М.Шагінян «Тарас Шевченко», Б. Шведа
«Поліщуки» та багато інших.
Не відмовляє наш земляк у допомозі і членам гуртка «Пошук», який створений на базі сільської бібліотеки і радо ділиться
матеріалами, фотографіями про історію села Мишків. Так , при збиранні
відомостей про боротьбу УПА у селі Мишків, Михайло Семенович поділився матеріалами, фотографіями
повстанців нашого села. Він був ініціатором відкриття
меморіальної дошки С. Дмитерку у
2010 році і був присутнім на її
відкритті, передав гуртківцям
спогади та листування з єпископом, з яким був особисто знайомий.
Багато цінної інформації передав і про заснування в нашому селі «Просвіти», про голів-керівників просвітянського осередку, списки членів «Просвіти», фотографію гуртка «Добрий господар». Михайло
Семенович цікавиться роботою пошуківців, радіє разом з нами, коли вдається
розшукати цікаві документи, фотографії; живе надією, що діяльність «Просвіти» відновиться в нашому селі.
Незважаючи на поважний вік, у
нього є багато планів, задумів. Його
сила – у вірі. Просвітянин щиро вірить у світлу долю нашої держави і хоче
зберегти для майбутніх поколінь усі надбання нашого народу, його культуру,
звичаї і традиції, літературу.
Тож нехай на нашій землі не
переводяться такі жертовні та активні люди,
як Михайло Семенович Борейко.
Немає коментарів:
Дописати коментар