Із вступним словом виступила бібліотекар О.З.Бурдейна. «Насправді в Україні було три голодомори: 1921-1922рр., 1932-1933рр. і 1946- 1947р. Але наймасштабніший за своїм розмахом був голод 1932-1933 – він став справжньою катастрофою для українського народу, бо під час нього вимерли цілі регіони», - сказала виступаюча. На думку дослідників, у той період в Україні вимерло від голоду 3,5-8 млн.осіб. Це при тому, що 1932 рік був урожайний, було зібрано 4,5 млн.тонн зерна». На цю скорботну подію прийшла очевидець голодомору 1932-1933 років, уродженка Житомирської області Хотина Іванівна Кисиленко. На той час, маленька п’ятирічна дівчинка, разом із сім’єю пережила страшний голод і, як могла, допомагала своїм батькам. Із спогадів Хотини Іванни: «Я була маленькою, але добре пам’ятаю той час. Їсти не було нічого. Мама товкла у ступці гречану полову, листя липи, рвали гілочки проса, які вже були порожні без крупинок. Я ходила за 6 км на картопляне поле збирати уже сухі тулубки картопельки, які мама чистила і у ступці товкла, там був крохмал і підмішувала його до тої полови та листя. Із того пекла млинці. Нас у сім’ї було шестеро. Тато, мама і четверо дітей. У нашому селі людям трохи пощастило. Голова колгоспу був такий же бідний, як усі, тому він створив колгоспну кухню. Хто вступив до колгоспу, тому на кухні щоденно видавали харчі. На одного члена сім’ї по одному млинчику – дуже квасному, трошки сиру і 5-6 картоплин на день. Що це було показувати голодним дітям. Ми всі мріяли про те, щоб тато заколов порося і щоб ми поїли м’яса. Тими харчами, що тато приносив із кухні, ще треба було поділитися із біднішими. Якось одного разу до нас зайшла жінка, яка опухла від голоду. Мама дала їй одного млинця і ложку сиру. Вона відразу з’їла і побачила під шафчиком картопельку. Зігнулася і зібрала ту картопельку у фартушок та сказала, що у вас ще немає голоду, якщо перед обідом під шафчиком лежить картопля. Тоді ми залишилися без супчику на обід. Два, три рази на тиждень у село приходила бригада із району і шукала зерно. Люди називали її «Червона мітла». Забирали абсолютно все що знаходили. Під весну масово почали помирати люди. На вулицях, де попало, можна було побачити опухлих мертвих односельців. Хто був ще не дуже ослаблений, копав траншеї, в які, сидячи, складали мертвих людей і засипали землею».
Немає коментарів:
Дописати коментар