3-го лютого минуло 155 років від
дня народження Клементини Попович.
«Ластівкою, котра віщує нову весну», назвав Іван Франко Клементину Попович. Вона належить до плеяди західно-українських
письменниць та працівниць на ниві культури
й освіти. Нелегка доля цієї галицької
вчительки-письменниці і громадської діячки
була тісно пов’язана з нашим
краєм.
У читальному залі районної
бібліотеки проведено вечір-портрет
«Шляхами забутої долі», присвячений 155-річчю від дня народження Клементини Карлівни
Попович-Боярської.
Зустріч у бібліотечній вітальні розпочала директор
ЦБС
Ольга Тракало, яка акцентувала увагу
на участі письменниці
у просвітницькій діяльності та її
літературній творчості в роки життя
у селі Новосілка нашого району. Вона
розповіла і про проведені
заходи у бібліотеках по
відзначенню ювілейних дат від дня народження
письменниці в різні роки.
Бібліотекарі-ведучі Галина
Балицька і Тетяна Баранецька
коротко ознайомили присутніх – громадськість міста, студентів
Заліщицького агроколеджу та учнів ВПУ з важливими
моментами у житті письменниці, зупинившись
на початку на листовному, а потім і особистому знайомстві Івана Франка з Клементиною
Попович. Адже творча атмосфера, що встановилася між ними, сприяла надалі
плідній дружбі: «Я зачисляю Вас до людей,
найближче стоячих до мого серця», – писав Франко в одному з листів. І їхні зустрічі
переросли в щиру дружбу, навіть закоханість.
Вірш
Клементини Попович «Мусиш любити»
прочитала студентка Заліщицького
агроколеджу ім.Є.Храпливого Самчишин Діана.
12 серпня
1890 року відбувся шлюб Клементини
Попович і Омеляна Боярського, після
якого молоде подружжя
переїхало жити на Буковину.
У 1896 році
у їх житті відбулась велика трагедія –
померли дві дочки – Лідія і Гануся. Аби якось заспокоїти жінку,
Боярський дозволив надрукувати на
їхню честь збірку поезій, яка була видана
у цьому ж році.
Вірш із цієї збірки «Мрії мої крилаті» прочитала студентка
Врублевська Евеліна.
У антології
української лірики від часів Шевченка «Акорди» Іван Франко помістив вірші
Клементини Попович «Стоїть умерти» і «Де
бог мій?» , які декламували студенти Сухіна Валентина і Бойко Ольга.
1900 року К. Попович зі своїм чоловіком,
священиком Омеляном Боярським переїхали у село
Новосілку-Костюкову, де прожила 44 роки,
і де з-під її пера вийшло
ряд прозових творів та поезій.
Про життя
письменниці і родини Боярських і
про смерть священика Омеляна Боярського, якого розстріляли 5 липня 1941 року на
подвір’ї церкви, розповів Василь Михайлович Заяць – житель села Новосілка, дослідник творчості, автор вже підготовленої до друку книги.
Поезію-присвяту Марії Войтухів «Клементині Попович» прочитала студента агроколеджу
Усик Олександра, а юний співак
Арсен Крок виконав пісню на слова Івана Франка.
Огляд літератури
біля книжкової виставки «Клементина Попович – горда квітка роду»
провела Світлана Пукіш.
Демонструвались слайди про життєво-творчий шлях Клементини Попович і пошанування
її імені в нашому краї.
Немає коментарів:
Дописати коментар