пʼятницю, 2 березня 2018 р.

Шляхами забутої долі



3-го лютого минуло  155 років від дня  народження Клементини Попович.
«Ластівкою, котра віщує нову весну», назвав  Іван Франко Клементину Попович. Вона  належить до плеяди західно-українських письменниць та  працівниць на ниві культури й освіти. Нелегка доля цієї  галицької вчительки-письменниці і громадської діячки  була  тісно пов’язана з нашим краєм.
         У читальному залі районної бібліотеки проведено  вечір-портрет «Шляхами забутої долі»,  присвячений 155-річчю  від дня народження Клементини Карлівни Попович-Боярської.
         Зустріч  у бібліотечній вітальні розпочала директор ЦБС
 Ольга Тракало, яка акцентувала увагу на  участі  письменниці  у просвітницькій діяльності та її  літературній творчості в роки життя  у селі Новосілка  нашого району. Вона розповіла  і  про проведені  заходи   у бібліотеках по відзначенню ювілейних дат від дня народження  письменниці  в різні роки.

         Бібліотекарі-ведучі  Галина  Балицька і Тетяна Баранецька  коротко ознайомили присутніх – громадськість міста, студентів Заліщицького агроколеджу та учнів ВПУ  з важливими моментами у житті письменниці, зупинившись  на початку на листовному, а потім і особистому  знайомстві Івана Франка з Клементиною Попович. Адже творча  атмосфера,  що встановилася між ними, сприяла надалі плідній дружбі: «Я зачисляю  Вас  до людей,  найближче  стоячих до мого  серця», – писав Франко в одному  з листів. І їхні  зустрічі  переросли в щиру дружбу, навіть закоханість.
          Вірш  Клементини Попович  «Мусиш любити» прочитала  студентка  Заліщицького  агроколеджу  ім.Є.Храпливого  Самчишин Діана.
12 серпня   1890 року відбувся   шлюб Клементини Попович і Омеляна Боярського, після  якого  молоде подружжя переїхало  жити  на Буковину.
У 1896 році  у їх житті відбулась велика трагедія –  померли дві дочки – Лідія і Гануся. Аби якось заспокоїти  жінку,  Боярський дозволив  надрукувати на їхню честь збірку поезій, яка була видана  у  цьому ж році.
Вірш із цієї збірки «Мрії  мої крилаті» прочитала  студентка  Врублевська Евеліна.
У антології  української лірики від часів Шевченка «Акорди» Іван Франко помістив вірші  Клементини Попович «Стоїть умерти» і «Де бог мій?» , які декламували студенти Сухіна Валентина  і Бойко Ольга.
1900 року К. Попович зі своїм чоловіком, священиком Омеляном Боярським переїхали у село  Новосілку-Костюкову, де прожила 44 роки,  і де з-під її пера  вийшло ряд  прозових творів  та поезій.

Про життя  письменниці  і родини Боярських і про смерть священика Омеляна  Боярського,  якого розстріляли 5 липня 1941 року на подвір’ї церкви, розповів Василь Михайлович Заяць – житель села Новосілка,  дослідник творчості,  автор вже підготовленої до друку книги. 
Поезію-присвяту Марії Войтухів  «Клементині Попович» прочитала студента  агроколеджу  Усик Олександра, а юний співак  Арсен Крок  виконав  пісню на слова Івана Франка.

Огляд літератури   біля книжкової виставки «Клементина Попович – горда квітка роду» провела  Світлана Пукіш.
Демонструвались слайди  про життєво-творчий шлях  Клементини Попович  і пошанування  її імені  в нашому краї.


Немає коментарів: