Олександр Козинець - автор 15-ти книг, поет, прозаїк, логопед, кандидат педагогічних наук, науковець, доцент Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, хорист у народному камерному хорі "Moravski" 25 листопада 2024 року зустрівся онлайн зі здобувачами освіти та педагогами Заліщицького вищого професійного училища, шанувальниками українського поетичного слова та учасниками мистецької студії "Ліра".
Після зустрічі Олександр Козинець написав:
"Хочу висловити щиру подяку Заліщицькій бібліотеці Заліщицька Мцпб за чудову творчу зустріч, що відбулася сьогодні в онлайн-форматі й особливо подякувати Оксана Дяків Михайлюк за затишну розмову!
Вона була світлою та теплою, сповненою натхнення та глибоких роздумів. Під час зустрічі ми підняли важливі питання про щирість і відвертість, про те, як важливо бути справжнім у своїх словах і вчинках, в житті та і літературі.
Особливо приємно було бачити інтерактив між молоддю, яка брала участь, і читачами онлайн.
Така взаємодія відкриває нові горизонти для творчості та обміну думками. Щиро дякую всім, хто долучився до цієї зустрічі, Заліщицькій бібліотеці за організацію такої натхенної події! І вірші почули, і пісню заспівали і про місію хору Moravski дізналися.
Структуровано, чітко, лаконічно і з теплом!
Дякую, Sanya Malash, за знайомство!"
(Олександра Василівна Малаш (творчий псевдонім Саня Малаш, народилася 23 жовтня 1985 у Києві) — українська письменниця, перекладачка, науковець-філолог, авторка-виконавиця, кандидат філологічних наук, лауреатка літературних конкурсів.)
КОЗИНЕЦЬ Олександр. Вірші
Як воно — не питай
А про те мене, як воно, поки, прошу, не питай.
Завари мені краще якогось добротного чаю.
Їсти не хочу — хай відпочине плита.
Ось тиші в саду і чаю мені не вистачало.
Бачив новини. Знов чергови́й приліт —
Дідусі та бабусі дітям стають охоронцями.
А скільки ж залишить війна маленьких сиріт.
Вони хоч і злякані, проте такі мужні сонця!
Скільки ж нам треба зробити для них добра!
Щоб хоча б трішечки компенсувати втрату.
І добре, якщо в когось є ще брат чи сестра.
Шкода, коли більше немає ні мами, ні тата.
Про те, як в душі, ти сьогодні мене не питай. З
апроси на вечерю дітей, що на нашій вулиці.
Навіть підлітка Колю — там ще та самота.
Бо добро, яке робимо їм, таки не забудеться.
З Днем Незалежності, Україно!
Що хочу сказати Незалежній у святкові дні?
Про те, що забули ми зараз про дні вихідні.
Про те, як багато підтримки часом містять вхідні.
Як ми навчилися вперто й постійно казати «ні»,
Боронити себе, коли сил залишалось на дні.
Що потім розкажемо дітям про наші зими й літа?
Пандемія Covid, роки навчання он-лайн у свята.
Потім війна, обпалені градами села, поля і міста.
Танки, які не пройшли українські річки й болота.
Згодом — бавовна, під якою збирали жита.
Аби ж лише правду написали потім в книжках!
Про те, стільки всього трималось на наших руках,
На підтримці усього світу, на родинних зв’язках.
Про те, як більшало наших героїв в небесних рядах,
А Незалежність країна зустріла у бліндажах.
І коли прийде мир, який вибороли разом усі,
Коли наша радість звучатиме безліччю голосів,
Буде відчутна єдність можливих усіх полюсів,
Коли мінусів буде менше, ніж вагомих плюсі́в —
Лиш тоді вороженьки зникнуть в ранковій росі.
Наше свято цьогоріч не на камеру — в реальнім бою.
Більшає наших хлопців щоденно у ротах в строю,
Більшає також дівчат. Відчуття, немов на межі стою.
А часом здається, що навіть не на межі — на краю.
Та є розуміння того, що насправді живу у раю.
І прийдуть часи, коли увесь світ захоче до нашого ра́ю.
Тоді скаже Господь: «Рабів до раю я не пускаю!»
Хто був першим та темним — стає останнім, чекає скраю.
Можливо, я дам вам шанс. Хоча чесно: шансів у вас немає.
Поки ж — милуйтеся Україною. Не для вас вона розквітає!