Літературна вітальня: зустріч із поетами рідного краю

 «Кожен у душі – поет»

Саме під такою назвою-рядком із вірша Оксани Дяків у Заліщицькому фаховому коледжі ім. Євгена Храпливого 30 березня 2026 року відбулася година поезії, на яку були запрошені автори поетичних і прозових книг Оксана Дяків та Ярослав Рибак – члени літературно-мистецької студії «Ліра», яка діє при Заліщицькій міській публічній бібліотеці. У заході взяла участь директорка цієї установи Марія Рудик.

Ведуча-бібліотекарка коледжу Оксана Матійчук наголосила: «Ми входимо у весну з Шевченковим словом, наснажившись у лютому Лесиною піснею, щоб відчути «безсмертний дотик до душі» славетної та неповторної Ліни Костенко, напитись із життєдайного поетичного джерела Людини Золотого Серця Максима Рильського, як його називали друзі. І саме в перший місяць весни відзначаємо День письменника та Всесвітній день поезії, щоби вшанувати майстрів слова, популяризувати та ширше знайомитись із творчістю митців».

Знати літературу рідного краю – це теж важливий напрямок вивчення української словесності молоддю. Отож, у читальній залі коледжу зібралися педагоги, студенти та гості. Перед ними виступила зі своїми віршами й словом заслужена журналістка України, редакторка, поетеса, письменниця, членкиня НСЖУ, Наукового товариства ім. Шевченка, Спілки слов’янських письменників України, Національної спілки краєзнавців України, ВГО «Українська бібліотечна асоціація», бібліограф міської книгозбірні, авторка десяти поетичних і прозових збірок Оксана Дяків. Вона також торкнулася питання копіткої роботи Заліщицької міської бібліотеки щодо випуску видань – бібліографічних покажчиків «Жертовність в ім’я України» та «Люди свободи» – на вшанування воїнів із Заліщицької громади, які поклали своє життя на вівтар свободи нашої держави та волі українського народу.

Спілкувався зі студентами, викладачами коледжу Ярослав Рибак – автор збірок «Сила слова» (видавництво «Терно-граф», 2024 р.), та «Між миттю і вічністю», виданої минулоріч у Хмельницькому, пан Ярослав – член літературного об’єднання «Оберіг» Підгаєччини, свого отчого краю, та студії «Ліра» при Заліщицькій бібліотеці.

У коледжівській літературній вітальні актуально звучали різнотематичні вірші запрошених поетів. Їх гарно декламували читці-учасники літературного гуртка, що діє під керівництвом викладачів Віри Гойман, Ольги Юрійчук. Це – Сабріна Тимчук, Іванна Салевич, Андрій Слухинський, Марія Яросевич, Софія Гембатюк, Андрій Мочарський, Вадим Безушко, Романія Матвіїв, Соломія Кучерява та Ірина Лилик.

«Маючи ґрунтовну педагогічну – філологічну – освіту, реалізуючи себе як професійна освітянка, як сучасна журналістка, редакторка, співпрацюючи з численними медіа та очолюючи заліщицьку районну газету «Колос», Оксана Дяків увірвалася в літературний простір у 2012-2013 роках своїм поетичним двокнижжям «Гармонія протилежності» та «Спектральність слів». І зразу ж засвідчила про себе як про самобутню й неординарну авторку, якоюсь мірою поета-філософа, що замислюється про майбутнє. Їй болить тривожне сьогодення й тому повертається в минуле крізь дисонанси буття», – так охарактеризувала гостю ведуча Оксана Матійчук.

Бібліотекарка Мар’яна Рижак, спираючись на мультимедійну презентацію, ознайомила присутніх із оглядом літератури, творчих доробків письменниці Оксани Дяків. Технічний супровід години поезії забезпечував Олег Мартинчук.

Заворожували присутніх пісні на слова Оксани Іванівни. Це – адресована нашим доблесним захисникам, сучасним героям екзистенційної війни України проти агресорки-росії пісенна молитва «Хай ангели вас захистять крильми!» (музика композитора Ярослава Гринишина, виконавиця Марина Грабовецька), а також – «Сучасна жінка» (музика заслуженого працівника культури України Василя Салевича, солісти – заслужені артисти естрадного мистецтва України Сергій Костюк і Микола Когут, акомпанемент Олега Мартинчука). Учасникам заходу для перегляду була запропонована виставка картин О.І.Дяків про рідний край і місто Заліщики. Авторка подарувала для студентів і викладачів у бібліотеку коледжу свою десяту збірку "Сотні шляхів навхрест" та книжку митрополита Андрея Шептицького "Як будувати рідну хату".

Урочисто прозвучала пісня про наших воїнів на слова Ярослава Рибака «Він був у сім’ї єдиний». Бібліотекарка Оксана Матійчук наголосила: «Завдячуючи самовідданій і жертовній боротьбі наших захисників і захисниць на передовій у цій жахливій війні, підступно розпочатій росією в ХХІ ст., ми тут, у тилу, маємо можливість жити, навчатися й працювати».

Учасники заходу вшанували хвилиною мовчання всіх загиблих захисників і захисниць нашої державності, а також мирних жителів України, які втратили свої життя через підступного ворога.

Ведуча спілкувалася з поетами, адресуючи їм цікаві запитання про джерела натхнення й роки їхньої діяльності, про творчі набутки, книги, які створюються навіть у складні часи російсько-української війни, про роль інформаційних технологій у сучасному житті та ін.

Вразили чудовим виконанням пісні «Соловей співає на калині» учасниці ансамблю під орудою художньої керівниці Світлани Тарасевич.

Торкнулися юних сердець пісні Ярослава Рибака про кохання: «Не пустила» та «Де ті очі?». Як зазначила сценаристка заходу, «раніше родзинкою численних мистецьких та літературних заходів була талановита донька п. Ярослава, в той час – студентка-відмінниця економічного відділення Марія Рибак. У коледжі працює дружина поета, п. Тетяна, яка не лише налаштовує його душу на ліричний лад, а й частує всіх смачними обідами».

Останнім акцентом події до учасників дійства звернулася Оксана Матійчик: «Завершуючи поетичний діалог, зауважу, що поезія входить у життя кожного з нас із першою колисковою, з дитячими віршами і залишається на все життя. Багато хто і сам починає писати поетичні твори, щоб висловити все, що лежить на серці». Ведуча запропонувала послухати пісню на слова неперевершеної української поетеси-класика Ліни Костенко у виконанні Ольги Богомолець та подивитися відеоряд.

На адресу студентів прозвучали побажання: всупереч тривозі, болю, часом відчаю, тримати своє серце відкритим для добра й любові, нести їх у світ, наповнюючи його світлом. А любов і світло подолають зло й темряву!

Нові надходження до бібліотеки

 НОВІ ВИДАННЯ

У Заліщицькій міській бібліотеці – нові цікаві видання від нашої благодійниці, читачки Олександри Бережної. Це такі книги:

– Шоу Ірвін. Вечір у Візантії (Львів: Видавництво Старого Лева);

– Гейлі Артур. Детектив (Харків: Клуб сімейного дозвілля);

– Оза Джаніка. Родина у вогні (Харків: Клуб сімейного дозвілля).

Сучасно та якісно видані книги зарубіжних авторів зацікавлять тих, кому подобається читати любовні романи, а також любителів детективних і гостросюжетних книжок.

Висловлюємо щиру вдячність пані Олександрі за щирість душі й бажання поділитися цікавими книжками з іншими читачами Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки!

«Заліщанщина у боротьбі за українську державність» — нова книга Михайла Сопилюка

 Книга Михайла Сопилюка «Заліщанщина у боротьбі за українську державність»

Наукові, краєзнавчі дослідження знаного в Заліщиках, на Тернопіллі, в Україні й за кордоном історика, педагога, члена НСЖУ, Спілки слов’янських письменників України, Національної спілки краєзнавців України Михайла Сопилюка вражають своєю глибиною та досконалістю. У березні 2026 року побачило світ нове ґрунтовне видання Михайла Васильовича «Заліщанщина у боротьбі за українську державність» (1917-1921). Книга присвячена воїнам-захисникам України.

Як зазначає сам автор: «Окремою сторінкою боротьби за незалежність України є історія січового стрілецтва, визвольні змагання 1917-1921 років, створення УНР і ЗУНР. Жителі Заліщанщини теж внесли свою лепту в цей етап боротьби.

Даній темі присвячена нова книга, яка вийшла на початку березня 2026 року у видавництві «Терно-граф»: Сопилюк М.В. «Заліщанщина у боротьбі за українську державність» (1917-1921) / М.В. Сопилюк. – Тернопіль: ТОВ «Принтер-інформТерно-граф», 2026. – 894 с., іл.

У виданні на основі дослідження архівних документів, музейних фондів, використання даних з опублікованих джерел і наукової літератури, мемуарів, свідчень, спогадів та краєзнавчих розвідок описано події становлення української державності в період визвольних змагань 1917-1921 років на Заліщанщині та зібрано дані про учасників національно-визвольних змагань цього часу – уродженців і мешканців Заліщанщини.

У книзі наведено основні біографічні дані та короткі чи розширені життєписи, військовий шлях і долі 1427 уродженців та жителів Заліщанщини, які воювали в лавах УСС, УГА (до листопада 1919 р. ГА), Корпусу Січових Стрільців та Армії УНР (від січня 1919 р. Дієва армія УНР), були учасниками визвольних змагань цього періоду. Також розповідається про організаторів українського національного руху на Заліщанщині першої чверті ХХ століття.

Ілюстрації та науково-довідковий апарат допоможуть читачеві повніше зрозуміти опублікований матеріал. Книга розрахована на істориків, краєзнавців, широке коло читачів, усіх, хто цікавиться історією національно-визвольної боротьби українського народу та історією рідного краю.

Чимало мешканців Заліщанщини зможуть віднайти на сторінках цієї книги імена своїх родичів з минулого».

Це цікаве історичне видання Михайло Сопилюк сьогодні подарував для читачів Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки, вручивши книгу директору МЦПБ Марії Рудик.

За такий чудовий дарунок працівники книгозбірні дуже вдячні авторові й бажають Михайлу Васильовичу міцного здоров’я, а також наснаги для продовження досліджень та написання нових книжок.

Петро Ковальчук: слово, народжене історією

 ТВОРИВ У ЦАРИНІ ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ

(Петро Ковальчук: з нагоди 30-ліття з часу відходу

у Вічність і до 95-річчя від дня народження письменника-краянина)

Видання бібліографічого покажчика приурочено до 30-ліття з часу відходу у Вічність і до 95-річчя від дня народження громадського діяча, письменника-прозаїка, романіста, драматурга, журналіста, редактора Петра Івановича Ковальчука.

Бібліографічний покажчик серії «Видатні постаті краю» містить нарис про життєвий і творчий шлях видатного краянина та бібліографію його творів та доробків про нього. До даного бібліографічного покажчика включено список із 68 джерел та літератури.

Видання адресовано вчителям, студентам, здобувачам освіти, а також усім шанувальникам творчості П. Ковальчука. Вихід цього бібліографічного покажчика – наш скромний внесок у вінок шани Петру Івановичу Ковальчуку.

П’єдестал митця

(диптих)

Світлій пам’яті Петра Ковальчука

присвячується

Ви залишили пам'ять поміж нас

І кожним словом душі сколихнули.

Роки проходять і спливає час,

Але про Вас ніколи не забудем...

Князі могутні сяяли у славі.

І грізно край наш мовив: не скорюсь!

Боролися й свободу здобували:

На наших землях народилась Русь!

Герої книг є прикладом для нас:

Любити вчать і вірити, і жити.

Вони завжди із нами, повсякчас.

А Вам несем осінні пізні квіти…

В романах Ви – душею і єством,

Історія ув образах зринає…

Події є для нас не віщим сном,

Бо книги автора ми пам’ятаєм!

* * *

Ми пильно дивимось в історію країни:

Страждань багато там і море сліз.

Розкрити славу – у віках нетлінну –

Щоби нащадкам нашим донести…

Здіймалась Русь від крику, болю, муки,

Та мужньо йшла із ворогами в бій.

А серце билось з туги і розпуки…

Все ж піднімалась слава із руїн!

Постали «Ростиславичі» на чатах,

Щоб вороги не нищили життя,

Щоби лунала пісня в вись крилата,

Тривогам вже не було вороття!

Митці будують часу п’єдестал,

Історія лиш ставить монументи…

Хоч непрості для всіх були моменти,

Коли за Слово нищили Життя!..

Та нездоланний сивою габою

І смерті не підвладний слави час!

Стоїть письменник за Свободу й Слово...

Митець помер – вогонь його не згас!

Ідуть роки… А пам'ять поміж нами…

«Творить добро!» – незмінне знамено.

Для нас в житті буяє Ваша сила.

Як автору непросто й Вам було…

Складні часи, а серце не старіло,

В далеку путь неслася думка вмить.

І нас, сучасників, нетлінна Ваша сила

Веде вперед… І хочеться всім жить!

Це – щастя, що відкрите серце з нами,

Весну дарує кожному із нас.

Не описати цю любов словами,

Хоч час летить, та Ви йдете крізь час!

Василь ДЯКІВ

(Опубліковано у книзі-збірнику спогадів про Петра Івановича Ковальчука «Сонцелюб над Дністром»; упорядниця – Ірина Олексіївна Ковальчук, дружина письменника)

Погляди і душа письменника – у його романах

Бібліографічний нарис присвячено життю та творчості Петра Ковальчука. Він – український письменник, журналіст, редактор, громадський діяч, член Національної спілки журналістів України (1970 рік) і Національної спілки письменників України (1994 рік).

The bibliographical essay is dedicated to the life and work of Petro Kovalchuk. He is a Ukrainian writer, journalist, editor, public figure, member of the National Union of Journalists of Ukraine (1970) and the National Union of Writers of Ukraine (1994).

Ключові слова: письменник, журналіст, редактор¸ громадський діяч, Петро Ковальчук, газета, історичний роман, кімната-музей.

Історичний роман – один із найважливіших жанрів у національній літературі, який виконує не лише художню, але й пізнавальну, виховну та патріотичну функції. Він відтворює події минулого, показуючи їх крізь призму людських доль і характерів, тим самим формуючи історичну пам'ять народу.

В українському контексті історичний роман особливо вагомий, адже в умовах тривалого бездержавного існування він ставав засобом збереження ідентичності, осмислення боротьби за свободу та гідність.

Поряд з іншими літописними творами українських авторів романи уродженця Тернопільщини Петра Ковальчука (27 березня 1931 року – 25 лютого 1995 року) допомагають глибше зрозуміти історичні процеси та надають художнього дихання подіям, які формували націю.

«Творив у царині історичної прози» – саме таку назву має це бібліографічне видання, яке підготовлене з нагоди 30-ліття з часу відходу у Вічність письменника та до 95-річчя від дня народження романіста-краянина.

Народився Петро Ковальчук (на світлині справа) у селянській родині у селі Вовківці (нині Дністрове) Борщівського району Тернопільської області. Петро знання черпав із книг, а свій життєвий досвід запозичив у батьків: батька Івана Ілліча і матері Ганни Степанівни.

Після закінчення Звенигородської восьмирічної та Мельнице-Подільської середньої шкіл вступив на філологічний факультет Чернівецького державного університету, який закінчив у 1957 році. Усе життя пам’ятав батькову мудру науку: «Любити людей і робити ля них добро. У кожного є своя гідність, і ущемляти її не можна…»

Щедра доля подарувала Петрові Івановичу вміння вправно володіти словом і по-справжньому любити свою материнську українську мову.

Петро Ковальчук власну професійну діяльність розпочав як вчитель, згодом працював інспектором Борщівського районного відділу освіти Тернопільської області, відповідальним секретарем районної газети в Мельниці-Подільській. Перебравшись із родиною в Заліщики, став редактором районної газети «Колос» (1965-1975 роки).

Таким чином, упродовж багатьох літ після закінчення філологічного факультету Чернівецького державного університету Петро Ковальчук творив у царині журналістики.

30 років проживши у Заліщиках, він знайшов спільну мову, взаєморозуміння з творчими особистостями, з фахівцями різних галузей народного господарства Наддністрянського краю, з мешканцями міста Заліщики, селища міського типу Товсте, сіл (населених пунктів) краю, про яких писав цікаві статті, нариси, інформаційні публікації, інтерв’ю, репортажі про актуальні події.

У 1964 році Петро Іванович завершив навчання на факультеті журналістики Вищої партійної школи в Києві.

П. І. Ковальчук залишив помітний слід у житті Заліщанщини, де працював і проживав разом зі своєю дружиною, педагогом Іриною Олексіївною.

Він 10 років був редактором районного часопису «Колос» (1965-1975 роки), а 17 літ працював власним кореспондентом газети «Вільне життя» (1975-1992 роки) у південних районах Тернопілля.

Водночас Заліщики стали для Петра Івановича оазою творчого натхнення. Адже саме в цьому мальовничому місті, яке оповите перевеслом древнього Дністра-ріки П. Ковальчук присвятив своє перо такому жанрові літературної творчості, як історичний роман, а також драматургії. Свої твори автор присвятив історичному літопису нашого народу і величі його духу, оскільки історія – це справжня скарбниця діянь наших предків, повчальний приклад для сучасників, застереження від помилок на майбутнє.

У 1995 році Петра Ковальчука прийняли до Спілки письменників України.

У своєму останньому інтерв’ю тернопільській газеті «Свобода», яке було опубліковано 7 лютого 1995 року, Петро Іванович наголосив: «Те, що можу викласти я, ніхто інший за мене не зробить. Колись навчався на філологічному факультеті, але в душі я – історик. Зрештою, як, мабуть, і кожний літератор. Ми зобов’язані лишити дітям правдиву історію».

25 лютого 1995 року романіст відійшов за межу Вічності. Похований на міському цвинтарі у Заліщиках.

У 1995 році на будинку по вулиці Ольжича, 52, де проживав письменник, завдячуючи його дружині Ірині Олексіївні відкрито меморіальну таблицю з написом: «У цьому будинку з 1965 по 1995 рік жив і працював український письменник Петро Ковальчук.

Іншу меморіальну дошку на честь редактора П. Ковальчука встановлено на споруді по вулиці Франка, 6, де раніше діяла редакція районної газети «Колос».

Таким чином, Петро Ковальчук понад 30 років прожив у Заліщиках, де активно займався журналістською та літературною діяльністю.

Його творчість відзначалася глибоким знанням історії рідного краю та любов'ю до людей. З-під пера великого життєлюба, шанувальника слова у пресі вийшли сотні цікавих і фахових журналістських кореспонденцій, нарисів.

Його знали й шанували в селах Заліщицького та Борщівського районів, де Петро Іванович часто бував, готуючи публікації для газети «Колос» та інших засобів масової інформації, зокрема обласних газет Тернопілля.

Цікаві зустрічі на журналістських дорогах подарували редактору, автору книг значний життєвий досвід, який разом із глибоким знанням історії відіграли важливу роль при написанні Петром Ковальчуком романів з історії нашого краю: «Листи до живих», «Ростиславичі», «Отрок князя Василька». Цей твір відзначений дипломом Всеукраїнського книжкового форуму і визнаний найкращою книгою 2003 року в номінації «Історичний роман». Перу автора належить також і п’єса «Роман Горицвіт».

Аналіз творчої спадщини Петра Ковальчука

1. «Листи до живих» (1988 рік)

Роман «Листи до живих» побачив світ у видавництві «Каменяр» (м. Львів) і вважається одним із ключових творів Петра Ковальчука, в якому порушено тему боротьби у Західній Україні в період 20–30-х років ХХ століття. Автор показує діяльність підпільної комуністичної групи «Червона дванадцятка», яка діяла на території сучасної Тернопільщини.

Таким чином, ключова тема роману: революційна боротьба, моральна відповідальність, пам’ять.

Через листи одного з героїв до загиблих товаришів письменник змальовує складні моральні дилеми, ідеологічні конфлікти та людську драму в умовах політичного тиску і репресій: «Він писав до тих, хто вже не чув – писав, бо тільки так міг ділитися болем і сподіваннями. Бо навіть мертві товариші були ближчими за мовчазних живих».

Роман вирізняється глибоким психологізмом та документальною достовірністю. Через особисту трагедію розкривається колективна драма покоління. Для твору характерний моральний пафос. У цій книзі Петра Ковальчука – багато документальної конкретики, регіонального колориту.

2. «Ростиславичі» (1993 рік)

Цей історичний роман був надрукований у книжково-журнальному видавництві «Терно¬піль». Автор присвятив його двом Іринам: «Дружині Ірині Олексіївні і маленькій онучці Ірочці, які врятували мені життя».

Книга переносить читача в епоху княжих міжусобиць на Русі.

Ключова тема роману: князівські міжусобиці, державність, історична відповідальність.

Головними героями виступають нащадки Ростислава – представники однієї з гілок київських князів. Автор порушує питання роздробленості Київської Русі, амбіційності правителів, що протиставляються ідеї єдності держави: «Не меч і не спис, а мудрість і єдність мали б стати силою Русі. Але кожен князь – своя держава, своє право, своя правда...»

Особливістю твору є майстерне відображення історичної атмосфери XI століття, реконструкція політичних подій, побуту та духовного життя того часу. Роман пронизаний ідеєю патріотизму й відповідальності за долю держави. Роман П. Ковальчука підкреслює згубність внутрішньої ворожнечі. Петро Ковальчук досліджує елітну (князівську) політику та її наслідки для цілого народу.

«Якщо будете жити в любові, єдності і злагоді, то Бог буде у вас», – слова з епіграфу до роману «Ростиславичі», які залишив як заповіт для нащадків Петро Іванович Ковальчук.

3. «Отрок князя Василька» (1998 рік)

Роман побачив світ у Фастові, у видавництві «Поліфаст». Цей твір логічно продовжує тему, започатковану в «Ростиславичах».

Ключова тема роману: дорослішання в історичному контексті, честь, лицарство.

Сюжет книжки П. Ковальчука зосереджено довко¬ла юного героя – отрока князя Ва-силька, який прохо¬дить складний шлях становлення в умовах феодальної роздробленості, змов і воєн: «Йому було лише п’ятнадцять, але він уже знав: життя – не гра, а служба. Не собі – землі, роду, князю...»

Автор не лише передає дух епохи, а й детально описує психологічну еволюцію головного персонажа. Книга глибоко патріотична, спонукає замислитися над проблемами виховання, вірності, честі та служіння державі. Роман пропонує розвивати моральну школу в контексті боротьби за справедливість. У Петра Ковальчука важливим у книзі є становлення характеру особистості, її переконань як частини державницької ідеї.

Дилогія «Ростиславичі. Отрок князя Василька» була відзначена Дипломом Всеукраїнського книжкового форуму і визнана кращою книгою 2003 року в номінації «Історичний роман».

4. «Полювання на дика» (2006 рік)

Ця збірка побачила світ у тернопільському видавництві «Терно-граф» уже після смерті автора П. І. Ко¬вальчука і містить різножанрові твори: як прозу, так і публіцистику.

Ключова тема «Полювання на дика»: повсякдення села, людина і влада, мораль у дрібницях. Це – зображення сільського життя, проблеми морального вибору, соціальної справедливості. «Дик – не звір, а символ – те, що не можна здолати силою, але можна зрозуміти серцем».

У деяких оповіданнях простежується критика радянського устрою та бюрократії. Стиль – лаконічний, образний, насичений метафорами. Це книга спостережень за життям, з великою увагою до деталей і внутрішнього світу людини. Тут побутові ситуації стають фоном для глибших роздумів про життя, гідність, справедливість. Водночас Петро Ковальчук менше сентиментальний, а більше схиляється до сатиричності.

5. П’єса «Роман Горицвіт» (2006 рік)

Це драматичний твір (п’єса на три дії, п’ять картин), що поєднує риси історичної та героїчної п’єси.

Ключова тема: героїка, боротьба, духовне відродження. П’єса відображає історичні події та постаті української минувшини.

У центрі сюжету – легендарний Роман Горицвіт, ідеалізований образ борця за справедливість: «Його слово було гостріше за шаблю, а мовчання – грізніше за грім...»

Це – драма з героїчним підґрунтям, в якій ідеї свободи й гідності подаються у романтизованій формі. У письменника Петра Ковальчука персонажі національно вкорінені, з фольклорною і романтичною символікою. Автор надає історичній фігурі рис міфологічного героя. П’єса актуалізує теми боротьби добра і зла, самопожертви, морального вибору. Її постановки мали великий виховний потенціал для молоді.

Аналізуючи творчість письменника, можемо побачити, як Петро Ковальчук вписується в традицію українського історичного роману, водночас надаючи йому регіонального, подільського забарвлення, що робить його творчість колоритною й унікальною.

Романи «Ростиславичі» та «Отрок князя Василька» стали своєрідною лебеди¬ною піснею письменника. У цих творах змальовані події ХІ-ХІІ століття, коли наші пра¬щури об’єднувалися проти зовнішнього ворога, але й водночас були міжусобиці.

Події роману відбуваються і на території нашої сучасної Тернопільської області, зокрема на Теребовлянщині.

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що романи письменника Петра Ковальчука мають пізнавальне значення. Після їхнього прочитання навіть школяреві стане зрозумілою різниця між поняттями «Русь» та «росія». Це ставить творчу спадщину Петра Ковальчука на щабель актуальності в сучасній українській літературі, адже Україна протистоїть, починаючи з 2014 року, загарбницькій і варварській росії в новітній російсько-українській агресивній збройній війні в ХХІ столітті.

У той же час упродовж понад 300 років між Україною і москвою триває перманентна війна на виживання.

Вона відбувається не тільки у збройному протистоянні, але й у площині культурній, літературній, мистецькій, церковній, ідеологічній. Можна сказати, що війна українців із московитами почалась від заснування москви.

Перші потужні удари по Київській державі були зроблені правителями, які потім володіли територіями, що стали московськими. Уся подальша історія українців не обходилась без протистояння з москвою.

Крім того, додавався ще й зовнішній чинник: часто нашим предкам доводилось протистояти не одному ворогу. Так, наприклад, у період Руїни українці воювали не лише з московією, а й з Річчю Посполитою, Османською імперією.

Увесь цей тривалий час ціною справжнього героїзму своїх синів і доньок, з численними жертвами українців, які поклали власні життя на олтар свободи Вітчизни, Україна змушена протистояти всім формам московської окупаційної машини: московському царству, російській імперії, більшовицько-комуністичній москві й нинішній російській федерації. Водночас якщо розглянути всі воєнні конфлікти з московитами в історичному аспекті, можна побачити їхню спільну рису: часто це сильний внутрішній конфлікт всередині України. Внутрішніми протистояннями завжди намагалась скористатись москва, яка активно в них втручалась. Тож замість того, щоб боронити українську державність, різні українські сили воювали поміж собою.

Тому романи письменника Петра Івановича Ковальчука є злободенними. Адже в текстах автора червоною ниткою простежується заклик до єднання українців. Така думка є надзвичайно важливою і сьогодні, адже мова йде про українську державність та історичну відповідальність сучасних поколінь перед своїми нащадками за збереження й утвердження нашої країни на мапі світу.

Вшанування світлої пам’яті краянина-романіста

Спогади і пам'ять про видатного письменника бережуть у сонячних Заліщиках, де він жив і похований. Оскільки уродженець Борщівщини Петро Ковальчук, із села Вовківці (нині Дністрове), понад 30 років жив і працював у Заліщиках. На будинку, де мешкав П. Ковальчук, відкрито меморіальну дошку, а також на приміщенні, де працював Петро Іванович редактором «Колоса».

Завдяки невтомній праці дружини письменника Ірини Олексіївни після смерті Петра Ковальчука побачили світ його прозові, публіцистичні та драматургічні твори у книзі «Полювання на дика» (2006 рік), роман «Чисті криниці» (Тернопіль: «Терно-граф», 2012 рік), а також книги спогадів про нього «Сонцелюб над Дністром» (Тернопіль: «Джура», 2002 рік) та «Живий у слові» (Тернопіль: «Терно-граф», 2008 рік). Художницею видань стала мисткиня-заліщанка Наталія Шевчук, творче бачення якої підсилило історичний колорит текстів автора.

Книгу спогадів про письменника Петра Ковальчука «Сонцелюб над Дністром» (авторка-упорядниця – Ірина Ковальчук) було репрезентовано на Міжнародній виставці у місті-побратимі Тернополя – Ельблонзі (Польща).

Про автора історичних романів створений документаль¬ний фільм «Сонцелюб з-над Дністра» (режисер Я. Гевко, 2001 рік).

Присуджується щорічна Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Петра Ковальчука.

Серед фундаторів літературної відзнаки – голова Спілки слов’янський письменників України (ССПУ), член Національної спілки письменників України (НСПУ) і Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Володимир Барна, який щорічно вручає цю премію лавреатам-авторам, митцям, які зробили вагомий внесок у розвиток української літератури, культури. Премія заснована Тернопільською обласною організацією НСЖУ та Українською літературно-мистецькою фундацією за участю дружини письменника Петра Івановича – Ірини Олексіївни Ковальчук, педагога, літературознавиці й краєзнавиці.

Як зазначено вище, у 1995 році на будинку в місті Заліщики, де жив Петро Ковальчук, було відкрито меморіальну дошку. Також на приміщенні редакції районної газети «Колос» було встановлено пам'ятну таблицю на його честь.

У Заліщиках створена кімната-музей письменника-романіста в будинку по вул. Ольжича, 52, де мешкав автор. Музей було засновано з ініціативи та участі дружини Ірини Олексіївни. В експозиції представлені матері¬али про життя і творчу діяльність письменника, його речі, книги з автографами. Докладно про літературно-меморіальну кімнату-музей та експонати цього музею розповідає покажчик, підго¬товлений спеціалістами Заліщицької книгозбірні у 2016 році, з яким можна ознайомитися в міській центральній публічній бібліотеці.

Отож, письменник, журналіст і громадський діяч Петро Ковальчук і нині живе у своїх книгах, творчих доробках та спогадах сучасників.

Значення історичних романів П. І. Ковальчука в українській літературі

Історичні романи Петра Івановича Ковальчука займають помітне місце в українському літературному процесі кінця ХХ ст. – початку ХХІ ст., зокрема в контексті відродження національної свідомості, інтересу до правдивого минулого та намагання осмислити українську історію не з позиції імперських наративів, а з точки зору самобутньої української нації, її культури та мови.

1. Актуалізація маловідомих сторінок історії

Письменник Петро Ковальчук звертається до таких періодів, які часто оминали увагою в радянській літературі: епоха Київської Русі, князівські міжусобиці, визвольна боротьба у Західній Україні 20–30-х років ХХ століття. Його романи повертають до читача цілісні образи історичних постатей, подій, народних рухів, що були забуті або спотворені.

2. Формування історичної пам’яті

Книги письменника стали важливим джерелом формування історичної пам’яті мешканців Тернопільщини та України. Через призму героїв минулого автор розмірковує про сучасність, проводить паралелі між історичними уроками та сучасними викликами. Це сприяє глибшому розумінню своєї національної ідентичності.

3. Зміцнення патріотичних почуттів

У творах П. І. Ковальчука герої завжди керуються вищими цінностями: честю, вірністю Вітчизні, духовною силою. Таке зображення виховує в читачів, зокрема у молоді, почуття гідності, патріотизму, бажання служити своїй державі. Автор – подібно до класиків українського історичного роману – перетворює літературу на виховний простір.

4. Літературна спадщина Поділля

Петро Ковальчук став чи не першим письменником, який послідовно та глибоко осмислив історію Південної Тернопільщини як унікального культурного регіону. Його мова насичена діалектизмами, локальними топонімами, фольклорними елементами, що підсилює автентичність і художню силу творів.

5. Поєднання науковості та художності

Історичні романи письменника-краянина вирізняються уважним ставленням до джерел, історичної правди. У той же час його твори емоційні, драматичні, художньо виразні, що робить їх доступними і привабливими для широкого кола читачів.

Таким чином, письменник Петро Ковальчук не лише продовжив традицію українського історичного роману, а й через власні романи, драматургію, інші прозові твори наповнив літературу новими регіональними сенсами, духовною глибиною та живою народною мовою. Його творчість варта ширшого переосмислення і популяризації в українських школах, бібліотеках, театрах.

Джерела та література

Основні твори Петра Ковальчука

1. Ковальчук, П. Листи до живих : роман. – Львів : Каменяр, 1988. – 275 с.

2. Ковальчук, П. Ростиславичі : роман. – Тернопіль: Тернопіль, 1993. – 327 с.

3. Ковальчук, П. Ростиславичі. Отрок князя Василька : дилогія. – Фастів : Поліфаст, 1998. – 448 с.

4. Ковальчук, П. Полювання на дика : Проза. Публіцистика. Драматургія. – Тернопіль : Терно-граф, 2006. – 204 с.

5. Ковальчук, П. Чисті криниці : роман. – Тернопіль : Терно-граф, 2012. – 320 с.

Слово журналіста і письменника в періодичних виданнях

6. Ковальчук, П. Смерть і похорон Маковея [Текст] // Колос. – 1991. – 22 січ.

7. Ковальчук, П. Сурмач війська січового [Текст] // Вільне життя. – 1990. – 15 верес.

8. Ковальчук, П. Ростиславичі [Текст] : Роман. – Тернопіль. – 1993. – 327 с.

9. Ковальчук, П. Отрок князя Василька (Уривок з історичного роману) [Текст] // Тернопіль. – 1992. – Дод. №4 : Тернопільщина літературна, вип. 2., ч. 2. – С. 26-27.

10. Ковальчук, П. Срібне весілля : [оповідання] ; Оток князя Василька : уривок з роману // Літературне Тернопілля, 1984-2007 рр. : антологія. – Тернопіль, 2007. – С. 304-308.

Біографічні праці та публікації про П. І. Ковальчука

11. Ковальчук, І. Сонцелюб над Дністром. – Тернопіль : Джура, 2002. – 284 с.

12. Ковальчук, І. Живий у слові : Спогади. Есе. – Тернопіль : Терно-граф, 2008. – 312 с.

13. Ковальчук, В. Від батька – до сина // Колос. – 2005. – 26 лют. – С. 2.

14. Ковальчук, В. Любов’ю причастив мене [Текст] // Вільне життя.– 2008.– 29 берез. – С. 4.

15. Ковальчук, І. З нами назавжди [Текст] // Колос. – 2020. – 21 лют. – С. 5.

16. Ковальчук, І. Дідусь мій навчитель [Текст] // Колос. – 2007. – 7 квіт. – С. 5.Ковальчук, І. Книги – джерело цілюще // Колос. – 2011. – 25 берез. – С. 4.

17. Ковальчук, І. Пам'ять людська не має віку // Колос. – 25 берез. – С. 4.

18. Ковальчук, І. «Роки за письмовим столом – найкращі в моєму житті» // Свобода. – 2011. – 1 квіт. – С. 5.

19. Ковальчук, І. Словом будував мости порозуміння : до 85-річчя від дня народження публіциста Петра Ковальчука // Свобода. – 2016. – 18 берез. – С. 4.

20. Ковальчук, І. Сонцелюб з-над Дністра [Текст] //Вільне життя. – 2002. – 6 квіт. – С. 3.

21. Петро Ковальчук // Письменник Тернопілля. Члени Національної спілки письменників України. – Тернопіль, 2010. – С. 49.

Література про життя і творчість Петра Ковальчука

22. Барна, В. Ковальчук Петро Іванович [Текст] // ТЕС. – Тернопіль: ВАТ ТВПК «Збруч», 2008. – Т.3. – С. 115.

23. Барна, В. Талант людини і прозаїка : до 80-річчя П. Ковальчука [Текст] // Вільне життя. – 2011. – 25 берез. – С. 5.

24. Барна, В. Пломінь його доброти [Текст] // Колос. – 1997. – 20 груд.

25. Безкоровайний, Є. «Любіть людей!» : 27 березня виповнилося б 75 років письменнику, журналісту П. Ковальчуку [Текст] // Вільне життя. – 2006. – 24 берез. – С. 5.

26. Бенев’ят, В. Уроки життя і боротьби [Текст] // Вільне життя. – 2010. – 26 лют. – С. 7.

27. Василів, Б. Пам'ять вічна, як слово [Текст] // Вільне життя. – 2006. – 24 берез. – С. 5.

28. Вербицька, І. Ви залишили спогад поміж нас. – [Текст] // Колос. – 2006. – 1 квіт. – С. 6.

29. Вершигора, М. Добро й талант його душі [Текст] // Колос. – 2006. – 1 квіт. – С. 3.

30. Година пам’яті [Текст] // Колос. – 2001. – 31 берез. – С. 2.

31. Гринишин, В. Таких не забувають [Текст] // Колос. – 2006. – 1 квіт. – С. 3.

32. Данилюк, П. Пам'ять – у серцях нащадків [Текст] // Колос. – 2006. – 29 квіт. – С. 3.

33. Демків, Б. Петро Ковальчук : [біогр. довідка] // Тернопіль. – 1992. – Дод. № 4 : Тернопільщина літературна, вип. 2, ч. 2. – С. 25.

34. Дутчак, В. Спогади про друга [Текст] // Колос. – 2010. – 19 берез. – С. 4.

35. Зозуляк, Є. І вчитель, і журналіст, і прозаїк [Текст] // Вільне життя. – 2001. – 31 берез. – С. 2.

36. Зозуляк, Є. Петро Ковальчук у спогадах і світлинах [Текст] // Вільне життя. – 2009. – 27 берез. – С. 5.

37. Зубик, М. Світло мудрості й доброти [Текст] // Свобода. – 2010. – 26 лют. – С. 5.

38. Іванишин, В. У струнах серця – туга й смуток [Текст] // Колос. – 2015. – 13 берез. – С. 2.

39. Ільницька, Л. Доброта і справедливість [Текст] // Колос. – 2006. – С. 3.

40. Корчевська, Г. Творив душею і серцем [Текст] // Свобода. – 2000. – 11 лист. – С. 3.

41. Кушнірик, Г. Людська пам'ять – невмируща [Текст] // Колос. – 1996. – 6 квіт. – С. 3.

42. Ланова, Г. Любити людей, творити добро [Текст] // Колос. – 2005. – 5 берез. – С. 3.

43. Личук, О. Був і залишиться сонцелюбом [Текст] // Свобода. – 2001. – 31 берез. – С. 2.

44. Личук, О. З погляду вічності [Текст] // Колос. – 2011. – 29 лип. – С. 4.

45. Ліберний, О. Його талант визрів над Дністром [Текст] // Свобода. – 2006. – 29 квіт. – С. 4.

46. Мадзій, І. «Моє щастя в добрій долі, а добра доля – це мій чоловік» [Текст] // Вільне життя. – 2020. – 4 берез. – С. 4.

47. Мельник, П. Зорітиме повічно! [Текст] // Колос. – 2006. – 1 квіт. – С. 3.

48. Мельничук Б. І. Відгомін сивих віків [Текст] // Русалка Дністрова. – 2008. – Ч. 3. – С. 8.

49. Монич, Л. Будуть з тебе люди [Текст] // Колос. – 2006. – 1 квіт. – С. 3.

50. Монич, Л. Горить свіча його любові! [Текст] // Вільне життя. – 2016. – 23 берез. – С. 4.

51. Монич, Л. …І згадали друзі та рідні [Текст] // Вільне життя. – 2006. – 22 квіт. – С. 8.

52. Монич, Л. У храм добра – з відкритим серцем [Текст] // Колос. – 2014. – 28 берез. – С. 3.

53. Монич, Л. Пам'ять вічна, як слово [Текст] // Колос. – 2006. – 15 квіт. – С.3.

54. Недописане слово [Текст] : [творчість редактора, письменника П.І. Ковальчука] / О. Вістовський // Свобода плюс Тернопільщина. – 2019. – № 24 (22 берез.). – С. 1 : фот. – В змісті: Петрові Ковальчуку присвячую : [вірш] / О. Вістовський.

55. Ониськів, М. Живий у слові поміж нас [Текст] // Вільне життя. – 2011. – 30 берез. – С. 6.

56. Підкова, С. Пломінь таланту в серцях [Текст] // Колос. – 2006. – 1 квіт. – С. 6.

57. Полотнюк, А. Кроки в безсмертя [Текст] // Колос. – 2006. – 1 квіт. – С. 3.

58. Рибцуник, Г. Проросло добротою: (Вірш, присвячений П. Ковальчуку) [Текст] // Колос. – 1996. – 23 берез. – С. 3.

59. Рибцуник, Г. Бо доброта не вмирає [Текст] // Колос. – 2017. – 24 берез. – С. 2.

60. Рибцуник, Г. Свіча пам’яті [Текст] // Колос. – 2006. – 1 квіт. – С.3.

61. Сонцелюб повічно над Дністром [Текст] // Колос. – 1996. – 24 лют. – С. 3.

62. Сопилюк, М. Пам'ять вічна, як слово [Текст] // Колос. – 2015. – 26 лют. – С. 8.

63. Степова, Г. Увіковічення пам’яті: (Про відкриття і освячення меморіальної дошки члена Спілки письменників України П. Ковальчука) [Текст] // Колос. – 1995. – 7 квітн. – С. 4.

64. Тракало, В. Кожен літератор – історик [Текст] // Свобода. – 1995. – 7 лют. – С. 4.

65. Тракало, О. І звучала улюблена пісня [Текст] // Вільне життя. – 2011. – 29 лип. – С. 5.

66. Фольварочний, В. Людина великих помислів й чулого серця [Текст] // Свобода. – 2008. – 29 берез. – С. 5.

67. Юрійчук, Л. Життя, встелене добром [Текст] // Колос. – 2003. – 22 берез. – С. 4.

68. Юрійчук, Л. Книга, що потрібна людям [Текст] // Колос. – 1994. – 1 січн.

Степан Сапеляк: крізь табори — до свободи духу

Гартований болем, вінчаний волею

Поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, правозахисник, громадський діяч, почесний громадянин Тернополя й Харкова — таким він був за життя.

26 березня 2026 року минає 75 років від дня народження Степана Євстахійовича Сапеляка (1951—2012 рр.).

Працівники міської бібліотеки в читальній залі провели годину-спогад «Україна починається з власної гідності» для здобувачів освіти Заліщицького аграрного коледжу та громадськості.

Доля цього чоловіка сумна, але й цікава. Як казав сам Степан Євстахійович: «Моє життя повне пригод, непорозумінь, боротьби і зустрічей».

Це історія людини, чиє слово виявилося міцнішим за концтабори та сибірські морози. Він належав до тих рідкісних постатей, чий дух виявився сильнішим за радянську каральну систему.

Хай слово — криця, а не полова,

В завійну ніч, у люту пору

Я ніс у долонях рідне слово,

Як свічку, підняту вгору.

Воно боліло, наче рана,

В душі горіло, мов багаття...

Бо без свободи — лиш омана,

А без вітчизни — лиш прокляття.

Степан Сапеляк — постать могутньої незламності. Народився 1951 року в селі Росохач. Свою патріотичну боротьбу почав ще юнаком.

У складі Росохацької групи 22 січня 1973 року разом із друзями вивісив синьо-жовті прапори в Чорткові до річниці УНР. За це був заарештований КДБ. Відбув понад 10 років у радянських концтаборах та на засланні (Колима, Урал).

Це був інтелектуал із глибоким відчуттям слова. Попри роки в таборах, він не загрубів, а зберіг здатність бачити красу життя.

Для українського читача творчість С. Сапеляка довгий час була майже невідомою. Більшість збірок автора виходила за кордоном: у Бельгії, Німеччині, Канаді, США.

Уродженець Чортківщини, примусово поселений після заслання у Харкові, С. Сапеляк став одним із лідерів культурного відродження міста, живим мостом між поколінням дисидентів і сучасною незалежною Україною.

Збірки поезій С. Є. Сапеляка побачили світ і в Україні: «Тривалий рваний зойк» (1991 р., Київ), «Журбопис» (1995 р., Харків), «Страсті по любові» (2000 р., Харків), «Хроніки дисидентські від головосіку» (2003 р., Київ).

На вшанування ювілею письменника в міській бібліотеці користувачам запропоновано книжкову виставку, де представлено видання творів Степана Сапеляка з фондів бібліотеки.

Запрошені на захід учасники:

Василь Салевич — заслужений працівник культури України, художній керівник МБНТ, який поділився спогадами про харківський період життя і творчості С. Сапеляка.

Сергій Костюк — заслужений артист естрадного мистецтва України — виконав пісню «Заплакало небо».

Вірші автора читав бібліотекар Андрій Машера. Огляд літератури провела бібліотекарка абонементу для дорослих Христина Коцюк.

Підготувала захід та була ведучою провідна бібліотекарка читальної зали Лілія Вонс.

Із словом подяки виступила директорка Заліщицької МЦПБ Марія Рудик.

Обласний семінар «Нематеріальна культурна спадщина як складова частина національної ідентичності в громадах області»

 Нематеріальна культурна спадщина – це невід’ємна частина духовного життя українського народу. Вона охоплює усну народну творчість, традиції, звичаї, обряди, свята, виконавське мистецтво, ремесла, знання про природу і світ, які передаються з покоління в покоління. Це живі культурні практики, які постійно відтворюються в громадах, формують у людей відчуття ідентичності, самобутності та єдності, а також сприяють повазі до різноманіття і творчості людини.

Нещодавно Тернопільщина поповнила Обласний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини, зокрема таким елементом, як обряд «Вінкоплетення» перед весіллям у селі Синьків Заліщицької об’єднаної територіальної громади.

Варто наголосити, що обряд «Вінкоплетення» є невід’ємною частиною нематеріальної культурної спадщини Заліщицького краю. Це – плетення вінка або «плетення долі». Завдання обряду за народним звичаєм – захистити молоду пару від усіляких негараздів, заздрості, вроків. Чому ж саме вінок? Бо вінок – це коло, сонце, символ дівочої чистоти, гордості, молодості, вічного кохання. Щоб зберегти всі властивості вінка, обов’язково потрібно дотримуватися встановлених звичаїв, починаючи зі збирання барвінку і до того моменту, коли наречену вберуть у вінок. Для села Синьків Заліщицької об’єднаної територіальної громади цей обряд має важливе значення для залучення молоді до культурної спадщини, адже він передається поколіннями – від старших до молодших – під час весіль.

Днями в Чорткові, зокрема на базі центру культурних послуг імені Катерини Рубчакової Чортківської міської ради, відбувся черговий з серії семінарів для працівників культури, присвячений темі збереження та дослідження нематеріальної культурної спадщини Тернопільщини.

У події взяли участь представники Заліщицької ОТГ: Оксана Безушко, начальник відділу культури, туризму, молоді та спорту Заліщицької міської ради, Сергій Костюк, старший інспектор відділу культури, Марія Рудик, директор Заліщицької міської центральної публічної бібліотека, та Оксана Дяків, бібліограф ЗМЦПБ.

Організували семінар Департамент культури та туризму Тернопільської ОВА й Тернопільський обласний методичний центр народної творчості.

Представники 22 громад Чортківського району мали змогу обговорити ключові аспекти виявлення, дослідження та інвентаризації елементів НКС, поділитися власним досвідом і напрацюваннями, а також визначити актуальні виклики та шляхи їх вирішення.

Звертаючись до присутніх, директорка департаменту культури та туризму Тернопільської обласної військової адміністрації Світлана Байталюк наголосила на важливості системної роботи у сфері збереження нематеріальної культурної спадщини та активної взаємодії між установами культури.

Слово, що надихає: зустріч із Ліною Костенко

 У четвер, 19 березня, відбулася друга зустріч книжкового клубу «Читацька вітальня». Вечір книжкового клубу в бібліотеці з нагоди Всесвітнього дня поезії та дня народження Ліни Костенко пройшов у компанії тих, хто вірить у силу слова.

Легендарна поетеса народилася в переддень Дня поезії. Адже саме вірші мають чудодійну силу лікувати душі, тому що «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

І чи весняний день, чи щирість творчості неповторної Ліни Костенко, чи коло прекрасних людей, які завітали до нас, але вчора в нас справді відбулася дуже емоційна, тепла, підтримуюча зустріч. Цього так не вистачає, коли війну переживаєш: тиші в серці, тепла людських слів і впевненості, що завтра обов’язково буде світлішим. Всі відкрилися одне одному, кожен — зі своїм, а об’єднала нас любов до її величності Поезії.

Марія Рудик, директор Заліщицької МЦПБ, вела мову про те, що читацькі вітальні потрібні, бо це простори, де можна говорити про сенси, мрії, стосунки, вибір, страхи, війну, любов, майбутнє. Ми відчиняємо двері у світ, де книги – це не сторінки, а живі голоси, це – філософія взаємодії людей, які люблять те, що роблять, і роблять те, що люблять. Це місце – де дозволено думати вголос. А коли думки разом – народжується сила.

Часто поезія – це сповідь, молитва, порада. Найкращим визначенням поезії є вірш Ліни Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать», який вона декламувала.

Про цікаві факти та історії з життя Ліни Костенко розповіла присутнім Галина Заянчковська, бібліотекар міської книгозбірні.

Христина Коцюк — модераторка книжкового клубу та бібліотекарка абонементу для дорослих — організувала для учасників низку інтерактивностей.

Зокрема, відбулося знайомство, під час якого кожен представлявся та називав прикметник, що асоціюється у нього з поезією Ліни Костенко. Також учасники читали вірші, близькі їм за духом.

Цікавим елементом став формат «Вірш у капелюсі»: присутні навмання витягували цитати, зачитували їх уголос і ділилися власними відчуттями.

На завершення події відбулася рефлексія «Мій рядок на сьогодні». Кожен записував на листівці рядок із поезії Ліни Костенко, що став для нього особливим відкриттям, закладкою на згадку.

Шедевральні вірші живої легенди української літератури читали учасники книжкового клубу «Читацька вітальня»: Наталія Папушко, Аркадій Сідоров, Петро Мельник, Оксана Дяків, Василь Салевич, Наталія Гнатяк, Андрій Машера.

Говорили про письменників, свободу і те, як слово може бути зброєю.

Було багато думок, емоцій і навіть відкриттів.

У читальній залі діяла книжкова виставка «Поезія – слово! Поезія– пісня, поезія­ – вільна душа». Виставка не тільки ознайомила із творчим доробком поетеси, але й занурила у її відомі поетичні збірки, прозові твори, цитати та ілюстрації, що підкреслюють масштаб її таланту та внесок у розвиток української культури.

Дякуємо кожному і кожній, хто прийшов, думав уголос, був поруч.

Це досвід, який точно варто спробувати, хоча б раз у житті. Якщо ви сумніваєтесь, то нехай ці фото стануть знаком, нарешті, прийти на засідання книжкового клубу «Читацька вітальня»