«Лялька-мотанка як оберіг традицій: майстер-клас до Дня матері у бібліотеці»

 11 травня у читальній залі Заліщицької міської публічної бібліотеки відбувся теплий і творчий майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки. Його провела директор Заліщицької художньої школи, народна майстриня з писанкарства Іванна Андрійчук для працівників відділу культури, туризму, молоді та спорту. Захід приурочили до Дня матері.

Учасниці власноруч створювали ляльки-мотанки — символи добра, родинного затишку та благополуччя. Кожна робота стала особливою й неповторною, адже у неї вкладено тепло рук, щирі емоції та добрі думки.

Найціннішим у цій зустрічі була атмосфера — щире спілкування, радість спільної творчості та душевне тепло, якого сьогодні так потребує кожен із нас.

«Лялька-мотанка — це давній український оберіг, що уособлює добро, любов і лагідність. Її виготовляли мами для своїх дітей або дарували на свята. З покоління в покоління мотанка зберігала родинні традиції, домашній затишок і силу роду. Тож маємо берегти та продовжувати традиції наших предків», — наголосила майстриня.

У День матері особливі слова вдячності та підтримки адресуємо матерям, чиї діти сьогодні боронять Україну на передовій, матерям полонених і безвісти зниклих захисників, а також тим, хто втратив найдорожче — своїх дітей.

Низький уклін і щира подяка нашим колегам — Вірі Романівні Брєєвій та Ользі Зіновіївні Бурдейній, чиї сини нині на війні, а також усім матерям, які з вірою і молитвою чекають своїх дітей додому.

Щиро дякуємо Іванні Іванівні за майстерність, натхнення, терпіння та щире бажання ділитися своїм талантом і знаннями.

«Пам’ять, що об’єднує покоління: літературна зустріч у Заліщицькій гімназії»

 ЛІТЕРАТУРНА РОЗМОВА ПРО ПАМ’ЯТЬ І БОРОТЬБУ

У рамках відзначення 8 травня 2026 року ДНЯ ПАМ’ЯТІ ТА ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ 1939–1945 років у Заліщицькій державній гімназії відбулася літературна зустріч, присвячена цій даті, з письменницею Оксаною Дяків, яка працює бібліографом у Заліщицькій міській центральній публічній бібліотеці, а також проводить уроки образотворчого мистецтва у цьому навчальному закладі.

Гостю, педагогів, гімназистів та вихованців Заліщицького навчально-реабілітаційного центру Тернопільської обласної ради з вихователем Галиною Тарнавською, які завітали на подію, привітала вступним словом директорка державної гімназії Олександра Войчишин.

Олександра Дмитрівна, як і модераторка події, вчителька української мови та літератури Наталія Василівна Зубик наголосили на важливості поваги до всіх загиблих під час Другої світової війни, як і на необхідності вшановувати наших захисників і захисниць, які сьогодні самовіддано борються проти російського ворога за самостійну і незалежну Україну, а також пам’ятати про тих, хто віддав своє життя: військових і мирних жителів. Усі присутні, дорослі й діти, схилили голови під час хвилини мовчання.

Біля мікрофонів гімназисти озвучили мілітарну поезію зі збірок поетеси Оксани Дяків. Звучали вірші авторки про війну: «Одвічний сенс», «Дороги», «Фенікс», «Біль втрати», «На межі», «За мирну весну», «Сорочка». На грудях учасників були пришпилені символи памʼяті про Другу світову війну – маки памʼяті.

Поезії в супроводі відеоряду на екрані декламували здобувачі освіти 2(6)-А і 3(7)-А класів (класні керівники: Наталія Зубик та Зоряна Копичинська). Це – Марія Зубик, Ілля Яковишин, Софія Фреєк, Вероніка Глова, Юлія Захарій, Віктор Шкільнюк, Владислав Стрільчук, Анастасія Орищук, Тетяна Круцяк, Тетяна Савчак, Іван Савчинський і Тетяна Томич.

Воєнні поезії Оксани Дяків, виступи учасників літературної зустрічі яскраво обрамлювали музичними композиціями на чорно-білих клавішах фортепіано Леоніда Ляшенко, Ірина Навольська та Єлизавета Николин, які також навчаються в Заліщицькій мистецькій (музичній) школі під керівництвом викладачів Надії Гошовської та Іванни Собашко.

У залі були представлені малюнки гімназистів до 8 травня – Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років.

Дует у складі учнів 4(8)-А класу Олесі Тимчук та Івана Сандика талановито виконав пісню «Материнське чекання» на слова Оксани Дяків та музику Романа Калинича, яку вперше й заспівали у різних концертних залах Марія та Роман Калиничі – дует «РозМарія». Цю пісню вони неодноразово виконували на сценах Тернопілля й України, а сьогодні «Материнське чекання» звучить за кордоном, єднаючи українців із різних країн.

Підготувала юних солістів Олесю Тимчук та Івана Сандика педагог і співачка Леся Іліщук – їхній музичний керівник.

Привернув увагу присутніх відеокліп на пісню «Хай Ангели вас захистять крильми!» на музику Ярослава Гринишина – викладача, композитора, ветерана війни в Афганістані, учасника Революції Гідності, волонтера, на слова Оксани Дяків у виконанні солістки Марини Грабовецької.

Модераторка Наталія Зубик, докладніше представила гостю учням середніх і старших класів, охарактеризувавши її творчість, десять поетично-прозових книг та запросила до слова Оксану Дяків – заслужену журналістку України, членкиню НСЖУ, ССПУ, Наукового Товариста ім. Шевченка, Національної спілки краєзнавців України. Оксана Іванівна подякувала педагогам, учням за активну участь у цій пам’ятній події, декламування її віршів, виконання авторської пісні, розповіла про свої творчі набутки, зупинилася на історії створення пісні «Хай Ангели вас захистять крильми!»

Докладно розповіла Оксана Іванівна про роботу, яка проводиться в міській книгозбірні для вшанування пам’яті всіх наших краян-Героїв, які загинули, починаючи з 2014 року, тобто з часів Антитерористичної операції, а також від початку повномасштабного вторгнення й до сьогодні.

Адже вже видані три біографічно-бібліографічні покажчики, а саме: «Люди свободи», де зібрано інформацію про 20 наших земляків-військовослужбовців, та перша й друга частини покажчика «Жертовність в ім’я України», в яких разом поєднано матеріали про 52 Героїв російсько-української війни, охоплюючи період російсько-української війни від 24 лютого 2022 року до лютого 2025 року. Така краєзнавча, бібліографічна робота з опису біографій та меморіалізації імен загиблих земляків-воїнів, відкриття їм дощок пам’яті продовжується, адже, на жаль, жорстока війна триває.

Оксана Дяків запросила учнів і педагогів завітати в міську бібліотеку, щоб детальніше ознайомитися з покажчиками та іншою тематичною літературою.

Авторка під час свого виступу вела мову про випускників гімназії, які загинули на фронті, їм відкрито меморіальні дошки на фасаді гімназії: про Ореста Квача, Михайла Підгребю, Володимира Сотника, а також про учасника АТО Бориса Войчишина.

Оксана Іванівна поділилася складним досвідом своєї родини. Розповіла дітям про дідуся Петра Рудого на псевдо «Зозуля», вояка ОУН, який у віці 37 років загинув 1945-го за волю України, борючись зі зброєю в руках проти радянської влади, чиє чорне діло тепер вже 12 років продовжує росія, бо веде жахливу війну проти нашого народу й держави.

Гостя торкнулася теми необхідності підтримки наших доблесних захисників, волонтерської допомоги для ЗСУ, поваги до сімей воїнів. Вона нагадала присутнім у залі про те, що цьогоріч, 10 травня, ми відзначаємо День матері й щиро вдячні матерям, сім’ям військовослужбовців, усім мамам і бабусям, які люблять і піклуються про своїх дітей різного віку.

Поетка наголосила на великій ролі жіноцтва в українському суспільстві, говорила про наших захисниць на фронті й запропонувала для перегляду відеокліп пісні «Сучасна жінка» на музику заслуженого працівника культури України Василя Салевича, слова Оксани Дяків. Композицію виконували заслужені артисти естрадного мистецтва України, солісти Сергій Костюк та Микола Когут, акомпанемент – Олега Мартинчука.

На завершення події вчителі Наталія Зубик, Зоряна Копичинська та гімназисти подякували гості за зустріч, вручили квіти, зробили пам’ятні світлини.

Така зустріч єднає підростаюче покоління з поетичним словом, дозволяє заглибитись й осмислити історичні факти через сучасну українську літературу та бібліографічні дослідження краєзнавчого характеру.

«Безбар’єрність у дії: культура рівності, поваги та доступності в закладах культури громади»

 Культура в суспільстві, суспільство в культурі - без обмежень: заклади культури - осередки людяності, підтримки та доступності.

У контексті Національного тижня безбар'єрності (25-31 травня), у читальному залі Заліщицької МЦПБ, сьогодні, 8 травня, відбулася панельна дискусія на тему безбар'єрності, як прийняття, культуру поведінки та стійкість нації, за участі керівників, працівників закладів культури громади.

До проведення заходу долучилися: Тетяна Казак, психологиня Заліщицького обласного госпіталю інвалідів війни та реабілітованих, Олег Скитецький, лікар - психолог КНП "Заліщицька центральна міська" та Іванна Михайленко, фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб КУ ТОР "Ветеранський простір" із віддаленим місцем роботи у КНП "Заліщицька центральна міська лікарня".

Безбар’єрність - це концепція, що передбачає створення умов, у яких всі люди, незалежно від їхніх фізичних, сенсорних, інтелектуальних чи інших особливостей, мають рівний доступ до різних аспектів суспільного життя. Це шлях до створення комфортного середовища, де немає обмежень і кожна людина має можливість реалізувати свій потенціал. Спікери детальніше говорили про види безбар'єрності, етику спілкування, поведінки та ввічливого ставлення одні до одних. Психологи поділилися інструментами ефективної комунікації, а фахівець із супроводу ветеранів - практичним досвідом роботи, з акцентом на окремих випадках та конкретних ситуаціях. Разом розбирали кейси, як заклади культури можуть стати, до прикладу, центром реінтеграції та підтримки для наших Захисників і Захисниць, а також сприятливим середовищем, комфортним мікрокліматом, адаптованим для людей з особливими потребами, адже, створення простору, де кожен відчуває себе гідно та комфортно - пріоритет кожного закладу, колективу, кожного відомства та галузі, зокрема, і галузі культури.

Наша мета - перетворити заклади культури на осередки людяності та доступності. А для цього потрібно зосередитись на коректній комунікації, з використвнням єдиного стандарту "Довідника безбар’єрності", говорити з повагою та професійно. Адже, безбар’єрність - це не лише про пандуси, ліфти, і спеціальне облаштування місць, це - світ, де кожен голос почутий, а кожен шлях - відкритий, безперешкодний для всіх. Це, найперше, про повагу, гідність, та відсутність "стін" у нашій свідомості. І справжня безбар'єрність починається із прийняття. Відкриваючи свої душі для рівності та підтримки, ми, водночас, змінюємо простір довкола. Формуючи нашу здатність розуміти людей з особливими потребами, ветеранів, людей із бойовим досвідом, внутрішньо переміщених осіб, іноземців та кожного, хто потребує підтримки, ми формуємо культуру поваги та рівних можливостей!

Творімо її разом, і хай не буде між нами жодних бар'єрів!

Сучасні письменники-захисники України: слово, що народжується на війні

 СУЧАСНІ ПИСЬМЕННИКИ ТА ПИСЬМЕННИЦІ - ЗАХИСНИКИ УКРАЇНИ

Напередодні 8 травня, ДНЯ ПАМ’ЯТІ ТА ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ 1939–1945 років, ведучи мову про письменників, які творили книги про Другу світову, зокрема про Павла Загребельного, Олеся Гончара, що були учасниками Другої світової війни, кіносценариста Олександра Довженка, який працював кореспондентом газети і був очевидцем тих жорстоких подій, та інших авторів, потрібно говорити і про сучасну українську літературу воєнної тематики!

Сьогодні на фронті російсько-української війни воюють з росіянами-ворогами України, або, на превеликий жаль, героїчно загинули, чи стали після важкого поранення молодими ветеранами, вже сучасні українські письменники й письменниці.

Вони талановито й правдиво писали й пишуть книги про війну й про життя в нашій державі під час цього складного історичного випробування. Це – Гліб Бабич, Максим Кривцов, Юрій Руф, Павло Вишебаба, Артур Дронь, Віталій Запека, Артем Чех, Ярина Чорногуз, Олена Герасим'юк, Валерій Пузік, Віктор Янкевич та інші. Їхні книги – це справжні свідчення боротьби українського народу за самостійну і незалежну Україну, це – гостросучасна українська література.

У Заліщицькій міській бібліотеці ви можете ознайомитися з книгами воїнів, ветеранів Артура Дроня, Артема Чеха, Валерія Пузіка, журналіста, волонтера Романа Горового та інших українських авторів.

Друзі-читачі! Запрошуємо вас до вдумливого й зацікавленого читання!

8 травня — День пам’яті та перемоги над нацизмом: сторінками історії та книг

 8 травня в Україні відзначаємо

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ТА ПЕРЕМОГИ

НАД НАЦИЗМОМ

У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

1939–1945 років

Вшановуючи пам'ять понад 50-85 мільйонів загиблих у Другій світовій війні, цей день встановлено Законом України у 2023 році на знак солідарності з Європою на спогад про страшну трагедію в історії людства. Війна – це катастрофа, мільйони загиблих і скалічених тіл і душ. Спільним також є символ памʼяті про Другу світову війну – мак памʼяті. Саме 8 травня 1945 року о 23:01 (за середньоєвропейським часом) Антигітлерівська коаліція офіційно прийняла «Акт про беззастережну капітуляцію» збройних сил Нацистської Німеччини.

Під час Другої світової війни українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом, відзначилися героїзмом, хоробрістю та самопожертвою на всіх фронтах та в багатьох арміях Антигітлерівської коаліції. Мільйони українців чинили спротив зі зброєю в руках у різних регулярних арміях світу, сотні тисяч боролися в підпільних і повстанських структурах. Майже всі українські підприємства були переорієнтовані на потреби оборони. Українська земля була одним із основних театрів воєнних дій, місцем масштабних битв і найзапеклішого спротиву.

У Заліщицькій міській бібліотеці, на абонементі для дорослих, організовано виставку літератури про Другу світову війну. Важливими для вивчення та розуміння цього складного періоду в історії України є такі книги, представлені на цій виставці:

Двотомне видання «Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття»

Це – історичні нариси та документи, що пропонують сучасний, переосмислений погляд на роль України у війні 1939–1945 років, вільний від радянських ідеологічних міфів. Видання висвітлює драматичні події через призму людських доль, значних втрат та боротьби за свободу. Видання містить унікальні письмові та візуальні джерела з архівів України, Німеччини та росії, які підтверджують масштабність трагедії. Нариси розглядають Україну не лише як територію бойових дій, а як суб'єкт історії, що зазнав величезних людських (близько 9,5 млн осіб), а також матеріальних втрат. Упорядниками є провідні українські історики: В.А. Смолій, О.Є. Лисенко та інші.

Видання є ключовим для розуміння українського виміру Другої світової війни як національної трагедії та героїчної боротьби водночас. Видання розраховане на всіх, хто цікавиться минулим України.

Олександр Довженко «Україна в огні»

Ця кіноповість письменника, кінорежисера, класика світового кінематографу присвячена подіям Другої світової війни на території України, долі сільської родини та простих селян. Книга «Україна в огні» Олександра Довженка розповідає про страшні події, які з волі Сталіна та Гітлера розгорнулися в Україні. Рік написання – 1942-1943 (було опубліковано 1966 р.). Тема «України в огні»: зображення початку війни з німецько-нацистськими загарбниками та відступу радянських військ.

Треба наголосити, що Гітлер та його прихильники в Німеччині ніколи не називали себе ні фашистами, ні нацистами, а лише націонал-соціалістами (від назви партії «Націонал-соціалістична німецька робітнича»). У 1920-х роках політичні супротивники націонал-соціалістів прозвали їх нацистами. А фашизм виник в Італії з появою Італійського союзу боротьби та його ідеї відродити велич Римської імперії. Італійське слово «фашіо» у перекладі значить: «сніп». Це метафора: сила – в єдності держави, адже сніп значно важче переламати, ніж окремий колосок.

Повертаючись до кіноповісті «Україна в огні», слід зазначити, що її ідеєю є незламність сили і непохитність духу українського народу, здатність до визвольної боротьби та впевненість у перемозі над ворогом, за словами самого Олександра Довженка. У кіноповісті персонажі втілюють різні долі українців під час війни: героїзм, страждання, зраду та незламність. Центральними є образи родини Запорожців (Лаврін, Тетяна, діти), Василя Кравчини, Олесі, Христі Хуторної та ворогів – фон Краузів.

З початком війни Довженко став кореспондентом газети. 31 березня 1942 року опублікував статтю «Україна в огні». Однойменна назва належить і сценарію фільму, що його писав Довженко в розпал війни, в 1941-1943 роках. Деякі уривки цього сценарію з'явилися у пресі у вересні 1943 року, викликавши обурення керівництва радянської агітаційно-пропагандистської машини. Як наслідок, Довженка звинуватили у відкрито проголошених сумнівах щодо колективної вини за покинуте ворогу безпорадне населення та боєздатність червоної армії. Довженку запропонували переписати сценарій, зрусифікувавши героя-українця Василя Кравчину. 30 січня 1944 року автора викликали до Сталіна, від якого він дізнався про заборону свого фільму під приводом «антиленінізму, ревізування національної політики й заохочення українського патріотизму замість радянського». Сталін, ображений на критику саме у той час, коли радянська армія виганяла ворога, не зміг простити Довженку завданої образи.

Усім органам цензури було надіслано директиву: «не публікувати в цивільній і військовій пресі твори О. Довженка без особливого на те дозволу в кожному окремому випадку». Осмислюючи цю ситуацію, Олександр Петрович Довженко записав у своєму щоденнику: «…невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм… в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..»

Павло Загребельний «Європа 45»

У доробку письменника Павла Загребельного – 22 романи та 5 повістей. Це вражає, адже більшість творів автор писав від руки. Доля склалася так, що, не маючи навіть 17 літ, Павло швидко розпрощався з дитинством і пішов в армію під час Другої світової війни. Ще вчора – школа, безтурботні хлоп’ячі часи, а сьогодні – свист куль, грім від розриву бомб, крики, плач, кров, смерть. Він обороняв Київ від нацистської навали, а вже в серпні 1941-го отримав поранення. Після шпиталю знову приєднався до війська, де вже за рік, знову в серпні, отримав серйозне поранення. Далі – полон, нацистські концтабори. Лише в лютому 1945-го був звільнений американцями. Опісля працював у воєнній місії в Західній Німеччині.

Роман Павла Загребельного «Європа 45», можна сказати, «виріс» із подій Другої світової війни, які розгортаються в Західній Німеччині, Голландії, Франції, Італії. Критики називають роман пригодницьким, напевно, тому, що герої переживають справді тяжкі й складні пригоди. Однак вірніше було б роман «Європа 45» назвати документальною розповіддю про сорок четвертий і сорок п’ятий роки в Західній Європі.

Тема честі й подвигу, боротьби з німецьким нацизмом у роки Другої світової війни залишається животрепетною через багато десятиліть, оскільки в новітній історії України триває війна проти рашизму, проти росії, яка в 2014 році підступно напала на Україну, а 24 лютого 2022 року підло розгорнула жорстоку повномасштабну війну проти нашої держави.

Герої роману Павла Архиповича Загребельного «Європа 45» викликають непідробний інтерес і захоплення читачів. Семеро бійців, яких доля звела на війні, – різних національностей і переконань, але вони подібні в одному: прагненні протистояти німецькому нацизмові. Події роману розгортаються в самому центрі боїв, де воює загін із семи бійців під командуванням українця Михайла Скиби. Їм судилося пройти через надзвичайні перешкоди, пекельну небезпеку і своїми подвигами внести власну лепту в перемогу над нацизмом.

Олесь Гончар «Людина і зброя»

Війна – це тяжка праця, і роблять її прості солдати. Це вони йдуть в атаку під ураганним вогнем, місяцями сидячи в окопах, стримують ворога, гинуть під кулями та бомбами... У червні 1941 року Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт Другої світової війни. Влітку 1942-го боєць потрапив у полон, звідки втік 1943-го і продовжував воювати проти нацистів. Був тричі поранений. Один із осколків снаряду залишився в його нозі. Неодноразово знаходився під загрозою загибелі, але кожний раз йому вдавалося врятуватися від майже неминучої смерті. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї, отримав бойові нагороди.

Про долю свого студентського батальйону письменник написав у романі «Людина і зброя». Бо ще в часи війни Гончар поклявся друзям-побратимам: «Якщо тільки залишуся живим, я напишу про вас!» І письменник дотримав свого слова. Його роман «Людина і зброя» – це вшанування пам’яті загиблих друзів, учорашніх школярів та студентів, які пішли на війну, щоб захистити тих, хто залишився вдома... Герої книжки перед війною здобували освіту в авдиторіях Харківського університету, але на початку німецько-радянської війни полишили навчання й записалися добровольцями в армію, щоб захистити «спадщину людського духу», «життя в усій його цілості». У виданні Олеся Терентійовича Гончара реалістично зображено перші місяці війни. Роман «Людина і зброя» вперше надрукований у 1960 році, а в 1962 році письменник отримав за нього Шевченківську премію.

Сьогодні українці зі зброєю в руках захищають у російсько-українській війні не тільки себе, а всі країни Європи від російської експансії. Умовою для цього є перемога над росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії російського імперіалізму проти будь-кого на планеті.

Тож запрошуємо читачів до вдумливого й зацікавленого читання!

Жертовність в ім’я України»: видано другу частину біобібліографічного покажчика

 У Заліщицькій міській центральній публічній бібліотеці підготовлено та опубліковано другу частину біографічно-бібліографічного покажчика формату А4, а саме:

Жертовність в ім’я України (Краяни-захисники незалежності України під час повномасштабного вторгнення, російсько-української війни, які загинули, відійшли у вічність у період з лютого 2024 р. по лютий 2025 р. Заліщицька ОТГ. Частина ІІ): біобібліогр. покажч. / Заліщ. міськ. центр. публ. бібл.; уклад.: О. Дяків. – Заліщики, 2026. – с. 58.

БОРОТЬБА УКРАЇНЦІВ ТРИВАЄ НЕ ОДНЕ СТОЛІТТЯ...

Вічна пам'ять тим, хто з поля бою

Більше не повернеться у дім.

Понесем цю пам'ять за собою,

Поіменно дякуючи їм...

Наталія Хаммоуда (Дутка),

уродженка с. Кошилівці, Заліщанщина, Тернопілля

Не одне покоління українців брало до рук зброю, щоб Україна продовжувала своє існування.

24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабну жорстоку війну проти України, що призвела до людських жертв, зламаних доль та справжніх трагедій. Ця війна є продовженням агресії, яка розпочалася в 2014 році. І сьогодні десятки тисяч наших синів, братів, чоловіків, коханих знаходяться на передовій, захищаючи Україну-неньку! Багато воїнів Заліщицької громади також виконують свій обов’язок перед Батьківщиною. Вони з гідністю несуть бойову службу в лавах Збройних сил України. Але війна, що прийшла на українську землю, увірвалася до наших осель та відібрала десятки тисяч молодих життів! Серед загиблих є й наші земляки.

Кожен загиблий у війні – це не лише ім'я у списку втрат, це – людина зі своїм життям, мріями, надіями і родиною. Їхні імена залишаться в серцях тих, хто пам'ятає їх жертву та відданість. Вони стали символами сили, відваги та національного героїзму, які ніколи не будуть забуті. Нехай земля буде легкою для них, а пам'ять про них буде назавжди жити в серцях тих, кого вони захищали.

Пам’ять про всіх загиблих згуртує нас, живих. Дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної Української держави на власній українській землі. Героям слава! Пам’ятаймо…

Ми хочемо і робимо все можливе, щоб про героїв-земляків, їх вчинки, подвиги, долі дізналося якомога більше людей. Саме тому народилася ідея видання біографічно-бібліографічного покажчика «Жертовність в ім’я України» (Краяни – захисники незалежності України в період повномасштабного вторгнення, російсько-української війни).

У першому покажчику, виданому 2024 року, подані матеріали про 33 героїв Заліщицької громади.

Друга частина покажчика має назву: «Жертовність в ім’я України» (Краяни-захисники незалежності України під час повномасштабного вторгнення, російсько-української війни, які загинули, відійшли у вічність у період з лютого 2024 р. по лютий 2025 р. Заліщицька ОТГ. Частина ІІ).

У цій другій частині покажчика представлені матеріали про 19 героїв із Заліщицької громади.

Таким чином, у першій та другій частинах покажчика «Жертовність в ім’я України» розказано разом про 52 краян-захисників незалежності України під час повномасштабного вторгнення, російсько-української війни, які загинули, відійшли у вічність у період з 24 лютого 2022 року по лютий 2025 року.

Наші захисники – сильні, незламні, горді воїни-українці зі своїми мріями, планами на майбутнє та величезною жагою до життя. Про героїв, які наближали перемогу, але не дожили до неї, що віддали своє життя за наше сьогодення.

Більшість із них нагороджено орденами, медалями, нагрудними знаками, відзнаками та іншими нагородами, в тому числі посмертно.

Іменами загиблих воїнів названі вулиці на Заліщанщині. На честь полеглих захисників урочисто відкриті меморіальні дошки на фасадах навчальних закладів, установ культури, організацій та ін., на могилах встановлено пам'ятники. Про подвиги героїв написані статті.

Покажчик «Жертовність в ім’я України» (Краяни-захисники незалежності України під час повномасштабного вторгнення, російсько-української війни, які загинули, відійшли у вічність у період з лютого 2024 р. по лютий 2025 р. Заліщицька ОТГ. Частина ІІ) складається з текстової та бібліографічної частини.

У виданні розміщені вірші про наших захисників поетів Ліни Костенко, Олександра Козинця (м. Київ) та Оксани Дяків (м. Заліщики).

Бібліографічні та вебліографічні джерела розташовані в алфавітному порядку. Записи, залежно від змісту, розміщено в хронологічній послідовності.

Добір матеріалу не є вичерпним (лютий-червень 2024 року – лютий 2025 року). Бібліографічний опис здійснено відповідно до чинних стандартів.

У покажчику зібрано матеріали, переважно з Інтернет-сайтів та з періодичних видань, які є у фондах Заліщицької міської публічної бібліотеки, записані спогади рідних і близьких загиблих військовослужбовців.

Це – частина з існуючих на сьогодні публікацій про краян-захисників, вшанування їх пам’яті. Але ці матеріали допоможуть сформувати уявлення про мужніх громадян України, які стали символом боротьби за долю країни та українського народу. Робота над третьою частиною вказаного покажчика також вже розпочата. Маємо знати і пам’ятати про наших Героїв!

Ознайомитися з вказаними покажчиками можна в Заліщицькій міській бібліотеці.

Книга, що надихає: зустріч із поетесою у шкільному класі

 ЧИТАННЯ Й СПІЛКУВАННЯ – ЦЕ КРИЛА НАВЧАННЯ

У рамках відзначення Міжнародного дня дитячої книги 28 квітня 2026 року відбувся інтегрований урок літературного читання та образотворчого мистецтва – зустріч із поетесою рідного краю Оксаною Дяків у 2 класі Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 м. Заліщики. Із другокласниками працюють, їх навчають педагоги цього закладу освіти Галина Підлесецька та Мирослава Свищ. Демонструючи презентацію, Галина Петрівна поділилася з дітьми фактами з біографії Оксани Дяків, розповіла про те, що учні тривалий час готувалися до цього уроку, вивчали вірші з книги для дітей Оксани Дяків «Чарівні барви». Оксана Іванівна в ігровій формі запрошувала юних здобувачів освіти до виступів. Гарно декламували дитячі поезії авторки Софія Дрозд (вірш «Цвіркунець-молодець»), Уляна Богдан («Пролісок»), Вікторія Волощук («Бабуся»), Роксолана Дейнега («Пегасик»), Вікторія Копачинська («Матуся»), Анастасія Бачинська («Серця світло»), Андріана Білоус («Мишка»), Анастасія Додяк («Весна-красна»), Андрій Шмир («Лісовик»), Емір Сенишин («Кошенята»), Макар Киверига («Тато»), Назар Баран («Весела пісенька»), Адам Квік та Максим Лисак (загадки «Сонце» і «Мама»).

Оксана Дяків розповіла дітям про роботу Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки, бібліотекарів, а також про завдання бібліографа, адже таку роботу вона зараз виконує в Заліщицькій міській бібліотеці.

Гостя демонструвала підготовлені й опубліковані в книгозбірні біографічно-бібліографічні покажчики «Жертовність в ім’я України» та «Люди свободи». «На превеликий жаль, війна росії проти України триває, – сказала бібліограф міської книгозбірні. – За мирне небо над нашими головами продовжують віддавати свої життя воїни. Тому робота над покажчиком «Жертовність в ім’я України» триває. Вже підготовлено й надруковано першу та другу частини цього видання, готується третя, бо ми маємо пам’ятати про наших захисників». Вчителі та учні згадали загиблих під час російсько-української війни випускників цієї школи Станіслава Лаврика, Івана Ковцуна та Івана Мороза, яким встановлено меморіальні дошки на фасаді закладу освіти. Вчителька Галина Підлесецька поділилася своїми спогадами про учнів, а нині – полеглих Героїв-захисників України. Гостя ще показала бібліографічно-біографічний покажчик, присвячений життю й творчості письменника Петра Ковальчука, дружина якого Ірина Ковальчук багато років викладала українську мову та була завучем тодішньої восьмирічної школи, що зараз діє як загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2.

Під час двох уроків Оксана Дяків розповідала дітям не тільки про свої книги, які вона написала й видала, але й ознайомила школярів із книгами для дітей: про Великого Кобзаря, художника, академіка гравюри Тараса Шевченка, з книгою про мальовничу й багату природу України. Вона закликала другокласників багато читати та відвідувати Заліщицьку міську бібліотеку, її абонемент для дітей. Оксана Іванівна показала свої картини, цитувала рядки з творчого доробку Великого Тараса, розповідала про значення різних слів, порівнянь у контексті поетичної творчості. В 2 класі панувала творча й доброзичлива атмосферв, наснажуючи діток під керівництвом педагогів на продуктивну навчальну діяльність. На завершення заняття на основі поетичних строф діти створили свої малюнки, присвячені рослинному й тваринному світу. Педагоги й учні подякували гості за цікаву зустріч.

Таким чином, читання книг – це не лише про навчання, а й про спілкування, естетику художнього слова, що розвиває творчий потенціал кожного школяра.

«Свято дитячої книги у школі: зустріч із письменницею»

У квітні відзначаємо Міжнародний день дитячої книги, яка єднає дорослих і дітей, відкриває хлопчикам і дівчаткам цікавий світ навколо нас. Тож у Загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 2 м. Заліщики відбулася зустріч здобувачів освіти 3 класу з письменницею, педагогинею, заслуженою журналісткою України, бібліографом Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки Оксаною Дяків. У яскраво й по-весняному оформленій класній кімнаті класовод Любов Гичун розповіла своїм вихованцям про гостю, її професійний шлях.

Учні впродовж зустрічі, яка тривала два уроки, спілкувалися з Оксаною Іванівною, задаючи їй різні питання про творчу діяльність, любов до книг, активно взаємодіяли, творчо працювали, гарно декламували вірші, загадки авторки з її поетичної збірки для дітей «Чарівні барви».

Натхненно виступили: Таня Кидановська (вірш «Травень»), Аліна Кілик («Чарівні барви»), Роман Кафлюк (вірш «Тато»), Сторожук Роман («Березень»), Микола Шмигельська (вірш «Бабуся»), Віра Угринюк («Лісовик»), Аліна Андрусик («Великдень»), Олег Грушко («Вогонь життя») та Анжеліка Швець (вірш «Мишка»).

Оксана Дяків розповіла про свою любов до поезії, зокрема до творчості видатної письменниці Л. Костенко. Маленькі школярі та гостя декламували свої улюблені вірші класика сучасної української літератури Ліни Василівни Костенко.

О. І. Дяків говорила про діяльність Заліщицької міської бібліотеки, запрошувала відвідати абонемент для дітей, ознайомила третьокласників із роботою бібліографа, продемонструвала та перегорнула сторінки біографічно-бібліографічних покажчиків «Жертовність в ім’я України» та «Люди свободи», в яких опубліковані матеріали та списки джерел про наших доблесних захисників, які, будучи родом із Заліщицької громади, стали на захист України проти російського ворога, починаючи з 2014 року та з 24 лютого 2022 року. «Адже, завдячуючи Збройним силам України, діти можуть навчатися, а дорослі – працювати», – наголосила Оксана Іванівна.

Під час зустрічі авторка коротко розповіла про 10 своїх книжок та продемонструвала власні картини, присвячені рідному краю. Оскільки багато віршів О. Дяків, які декламували третьокласники, були присвячені природі, порам року, авторка запропонувала дітям створити на цю тему малюнки, організувати на завершення події виставку.

Директорка Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 м. Заліщики Іванна Павловська завітала на зустріч і щиро поспілкувалася з учасниками події. Діти вручили весняні квіти гості. А класовод Любов Петрівна Гичун подякувала Оксані Іванівні: «Дякуємо за незабутню зустріч з моїми учнями. Ваш візит став неймовірною подією, яка сприяє вихованню любові до читання. Дякуємо за професіоналізм, відвертість та незабутні емоції. Завжди раді бачити Вас знову!»

Отож, дитяча книга для учнів початкових класів розвиває їх, стимулює інтелект, уяву та мислення, збагачує словниковий запас, виховує моральні цінності.

Читацька вітальня - це про атмосферу, емоції та любов до книги!

Вчора у нашій бібліотеці відбулася неймовірно тепла і щира зустріч книжкового клубу «Читацька вітальня», присвячена обговоренню улюблених книг

Було справді круто!

Живе спілкування, щирі думки, цікаві історії та багато книжкових відкриттів - кожен поділився частинкою свого читацького світу.

Говорили про книги, які надихають, змушують замислитися, дарують емоції та залишають слід у серці

Особливо приємно було бачити, як книги об’єднують людей різного віку та інтересів.

Учасники:

– ділилися улюбленими творами

– радили цікаві книги

– обговорювали героїв та ідеї

– просто насолоджувалися атмосферою

Дякуємо кожному, хто був з нами - саме ви створили цю особливу атмосферу

Попереду ще більше цікавих зустрічей!

Стежте за анонсами та приєднуйтесь до нашої читацької спільноти!

«Чорнобиль: 40 років пам’яті та відповідальності»

Чорнобильська катастрофа – найбільша екологічна катастрофа сучасності. Від вибуху реактора 4-го енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, радіоактивного ураження зазнали близько 800 тис. осіб, насамперед ліквідатори катастрофи, пожежники, військові, фахівці, котрі гасили пожежу, дезактивували місцевість, споруджували захисний комплекс - Саркофаг. Постраждала вся українська спільнота на віки. Сумними є події, факти, цифри.

40-ві роковини Чорнобильської катастрофи — це не лише час для скорботи, а й для глибокого осмислення відповідальності перед майбутнім. За ці десятиліття Чорнобиль перетворився з місця болю на символ стійкості, наукового пошуку та нагадування про те, наскільки крихкою є безпека нашої планети. Відповідальність за ядерну безпеку сьогодні набуває критичної ваги, адже через 40 років після аварії ЧАЕС знову опинилася перед загрозою.

Чорнобильська тема є надзвичайно глибокою.

У Заліщицькій міській бібліотеці відкрито тематичні виставки, приурочені сорокаріччю чорнобильських подій.

Виставка-реквієм «Чорнобиля гіркий полин…» висвітлює екологічні, економічні, медичні, психічні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. В книгах та журнальних статтях через архівні фото, розсекречені документи та статистичні дані розкривається ціна людської помилки та системної брехні тогочасного режиму. Найголовнішим у цих джерелах є досвід – журналістський і людський. На кожній світлині зафіксовані рух, тривога, невідомість і робота, яку потрібно було виконати, попри все. Погляд крізь об‘єктив вловив ту невидиму небезпеку, яку не завжди можна було описати словами…

Ми вкотре вшановуємо подвиг ліквідаторів, усіх загиблих і постраждалих від техногенної катастрофи, закликаємо до ядерної безпеки, щоб не допустити повторення подібної трагедії. Пам'ятати - значить бути відповідальними!

«Нові книги — нові можливості для читачів»

 Щира подяка за книжковий подарунок!

Заліщицька міська центральна публічна бібліотека висловлює щиру вдячність Ковалик Марії Дмитрівні за надзвичайно цінний та щедрий дарунок - велику кількість чудових книг!

Серед подарованих видань - цікава художня література, захопливі дитячі книги, пізнавальні енциклопедії та сучасні бестселери. Усі ці книги обов’язково знайдуть своїх читачів і подарують багато приємних моментів нашим відвідувачам.

Щиро дякуємо за підтримку та любов до читання!

«Улюблені книги об’єднують: запрошуємо на зустріч клубу»

 Запрошуємо до книжкового клубу «Читацька вітальня»!

Любите книги так, як любимо їх ми? Тоді ця зустріч саме для вас!

У четвер, 23 квітня о 17:00, у нашій бібліотеці відбудеться засідання Клубу, присвячене обговоренню улюблених книг. Це чудова нагода поділитися своїми враженнями, відкрити для себе нові літературні світи та провести час у колі однодумців.

Беріть із собою улюблену книгу або просто гарний настрій — і приходьте!

Чекаємо на вас!

Поезія й пісня - великі дві сили

Зустріч «Творці рідного краю» – під такою назвою 20 квітня цього року зібрала в залі бібліотеки-філії села Зозулинці творчі особистості, мешканців села, а також учнів і вчителів загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів

Вона пройшла в приємній, душевній атмосфері. Була теплою, насиченою й залишила по собі захопливі враження, адже не так часто випадає можливість поспілкуватися з талановитими людьми, відчути силу слова і музики, збагатитися духовно.

Архимандрит церкви Покрови Пресвятої Богородиці с.Зозулинці, отець Всеволод промовив духовне слово настанови присутнім та благословив учасників заходу. Всі змовили молитву «Отче Наш».

Директор бібліотеки та ведуча заходу Марія Рудик запросила всіх присутніх у царство мудрого й красивого, правдивого і чуйного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова. Поезія та музика – це вогники, які запалюють наснагу в душі та серці людини, вони схожі на полум’я свічки.

Вона наголосила на тому, що благодатна наша земля і красива за будь-якої погоди. У народі кажуть: краса народжує таланти. Привітала всіх талановитих людей цього прекрасного краю, а саме: Петра Мельника, який народився в селі Угриньківці, поета і перекладача, багаторічного редактора газети «Колос», автора десяти поетичних та прозових збірок, члена Національної спілки журналістів України;

Івана Стронського, який народився в селі Виноградне, українського поета, члена Національної спілки письменників України;

Івана Козака, уродженця села Зозулинці, педагога, історика, краєзнавця, відмінника освіти України, члена спілки слов’янських письменників України, лауреата регіональної премії імені Івана Бажанського, нагородженого нагрудним знаком «Антон Макаренко»;

Василя Салевича – уродженця села Виноградне, заслуженого працівника культури України, художнього керівника, диригента, композитора, музиканта.

Від таких зустрічей виростають крила, що не дають нам впасти на життєвому шляху, вони підтримують нас і дарують відчуття легкості.

Можливо, саме тому такими хвилюючими були виступи творчих особистостей – щирих і життєрадісних людей, чиї серця сповнені щастя, добра і любові. Вони охоче поділилися з присутніми своїми творчими планами. Глядачі слухали, затамувавши подих, адже виступи були щирими, сучасними і позитивними. А потім відбулося живе спілкування про важливе значення поезії та музики в їхньому житті.

Мелодійність віршів наших поетів-земляків – Петра Мельника, Івана Козака та Івана Стронського – ми мали можливість почути з вуст учнів загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів: Єви Янч, Тетяни Присяжнюк, Марії Шипітко.

Дуже гарно перепліталися поетичні рядки з українськими піснями у надзвичайно проникливому виконанні заслужених артистів естрадного мистецтва України, солістів БНТ, дуету «Два кольори» у складі Сергія Костюка та Миколи Когута. Їхні неймовірні голоси – це щедрий дарунок Бога. На вірші поетів-краян, а музику Василя Салевича звучали такі пісні: «З Днем матері», «Йде дівча», «Весна кохання», «Запізніла любов», «Віщунка-зозуля», «Мости любові» під акомпанемент баяніста і звукорежисера заходу Олега Мартинчука.

З душевною теплотою привітала учасників зустрічі Мандзюк Надія Богданівна, староста Зозулинського старостинського округу.

Слова подяки прозвучали і від Любові Іванівни Голодівської, яка наголосила, що справжня поезія, творчість народжуються з любові – до людей, до рідної землі, до життя.

«Такі події об’єднують дорослих і дітей, закликають пізнавати митців рідного краю та красу їхньої творчості», — зазначили вчителька української мови Гаврилюк Леся Василівна та вчителька зарубіжної літератури Левчук Марія Андріївна.

Відеоряд демонстрував бібліотекар Андрій Машера.

Іван Козак надав авторські книги для читачів Зозулинської бібліотеки -філії, вручивши їх Тетяні Юрчук.

Гадаємо, що зустріч з митцями залишила в серцях учасників тепло і радість від спілкування.

Дякуємо долі за наших талановитих земляків, за цю прекрасну творчу зустріч з неординарними особистостями, за незабутній день…

Тож нехай вічною для всіх нас буде естафета добра і любові. Бережімо родину, і нехай міцною, непереможною ніким і ніколи буде велика наша родина – Україна.

«Василь Дрозд: магія любові до рідної землі і Слова»

  Магія любові до землі святої

(Пам’яті Василя Григоровича Дрозда присвячується)

Сьогодні - день народження письменника й громадського діяча Василя Дрозда, який у 1985-1993 роках (дві каденції) працював міським головою м. Заліщики. Василь Григорович - історик, краєзнавець, журналіст, автор десяти поетичних і прозових книг.

Дрозд Василь Григорович народився 15 квітня 1940 року в селянській родині у селі Нагоряни Заліщицького району на Тернопільщині.

Закінчив початкову школу в рідному селі, семирічку – в Ниркові, Чортківське педагогічне училище, Заліщицький сільськогосподарський технікум, історичний факультет Чернівецького державного університету (нині національний університет імені Юрія Федьковича).

У Сибірі та Білорусі проходив військову службу, вчителював у школах сіл Зозулинці, Мишків, Нирків Заліщицького району. Від 1965 року – на громадській, господарській роботах, в органах місцевого самоврядування, на державній службі. Свого часу Василь Григорович був міським головою Заліщиків, а згодом – першим заступником голови Заліщицької райдержадміністрації.

Василь Дрозд – автор збірок поезій «Дивокрай», «Чарівне світло», «Райдуга моїх почуттів», «Жменька родинного тепла», пісенника «Гордімося, друзі, що ми – українці», літературного історико-краєзнавчого нарису «Село Нагоряни на тлі історії України», книги прозаїчних творів малих форм «Зерна доль у колосі життя», дослідницьких праць «Він смерті у вічі дивився», «Родина душпастирів Ковчів на Заліщинщині», «З клятвою Гіппократа та Україною у серці», численних поетичних і прозових публікацій в обласних і районних газетах та журналах України, на сайтах Інтернету. Понад 40 віршів покладено на музику композиторами І. Федірком, Я. Злонкевичем, В. Червінським, які нині звучать на багатьох сценах, по радіо, з екранів телебачення.

Василь Дрозд – член Національних спілок журналістів і краєзнавців України та літературного об’єднання при Тернопільській обласній організації Національної спілки письменників України. Постійний автор журналів «Літературний Тернопіль», «Український пасічник». Нагороджений Почесною грамотою Секретаріату Національної спілки журналістів України як ветеран НСЖУ за 50-річну плідну співпрацю із засобами масової інформації, вагомий творчий внесок у загальнонаціональну духовну скарбницю України та з нагоди виходу в світ 10-ї авторської книги, а також дипломами та грамотами обласних і районних органів влади та місцевого самоврядування. Відзначений Подякою Тернопільської обласної організації Національної спілки письменників України.

1 грудня 2011 року В. Г. Дрозд за поданням Тернопільської обласної організації Національної спілки журналістів України нагороджений ювілейною медаллю «20 років не залежності України» з нагоди річниці підтвердження Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року Акта проголошення незалежності. Василь Григорович в числі 19 жителів Тернопілля був відзначений цією медаллю за вагомий особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток України, досягнення у професійній діяльності, багаторічну сумлінну працю.

Письменник, краєзнавець, автор 10 книг, член Національної спілки журналістів України й Національної спілки краєзнавців України Василь Григорович Дрозд відійшов за межу Вічності 25 січня 2014 року, на 74-му році життя. Його життєвий шлях – це зразок людської гідності, працьовитості, відповідальності, порядності. А вся багатогранна і яскрава творча діяльність була спрямована на те, щоб нести в світ прекрасне і мудре, наснажене духовністю українське Слово. Як справжній патріот, він душею та серцем прикипів до рідного краю, до його пісень – рідного мелосу, до високої моральності та духовності простих людей. Ми вже ніколи не будемо мати можливості спілкуватися з Василем Григоровичем віч-на-віч. Але залишилися для нащадків його прозові книги, пісні, вірші, через які, віриться, великий життєлюб продовжуватиме спілкуватися з новими і новими поколіннями своїх читачів-шанувальників красного письменства. Адже Слово – вічне, як Пам'ять…

Червоне й чорне вишиття,

Літа веселі і тривожні.

У них прожите все життя

У віршах прочитати можна…

Життя наше багатолике… Воно засвідчує, що поруч із нами працюють, творять індивідуальні картини долі, додаючи неповторних мазків у її палітру, справжні особистості. Рідні, друзі чи колеги по роботі часом навіть не можуть уявити, яка творча наснага, здається, невичерпний потенціал таяться в душі криниці людини, знаної нами вже довгі роки. Але усьому свій час, і Божий промисел приводить кожного з нас на стезю, яка й стає тим важливим чинником чи імпульсом, що розкриває перед світом нові грані особистості…

Мова йде про відомого в Наддністрянському краї літератора – заліщанина Василя Григоровича Дрозда.

«Мої вірші – це сповідь, щоденник мого життя і біографія. Це – віддзеркалення внутрішнього світу моїх ровесників», – так звертався до читачів заліщанин Василь Дрозд, відкриваючи свою поетичну збірку «Чарівне світло», яка 2009 року побачила світ у Тернопільському видавництві «Астон».

Василя Григоровича не потрібно представляти наддністрянцям, адже його життя і праця були тісно пов’язані з розвоєм рідного краю, де В. Г. Дрозд добре знаний як талановитий адміністратор, добрий господарник і вчитель, публіцист, історик-дослідник, поет і природолюб.

Зростав Василь Григорович у багатодітній хліборобській сім’ї. З молоком матері, з батькових працьовитих рук і мудрих настанов увібрав любов до рідної землі, в якої з дитинства черпав сили та натхнення до життя і праці. Картини сільського життя, побуту, звичаїв, перекази та оповіді батьків про минувшину міцно залягли в його душу і наснажили на пошук істини, спонукали до творчості, що вилилось у ліричні спогади про рідне село, представлені у поезіях. У прозово-поетичному доробку літератора – і тривожне та голодне повоєнне дитинство, і недоспані ранки, і синівська вдячність батькам, рідним, і безмежна любов до дітей, внуків.

Чільне місце у п’яти поетичних збірках автора «Дивокрай» (2007), «Чарівне світло» (2009), «Жменька родинного тепла» (2011), «Гордімося, друзі, що ми – українці» (2012) – пісенник, «Райдуга моїх почуттів» (2013) посідає поетична філософія високої моральності, органічне поєднання інтимних і громадських цінностей, відкритість перед світом, а також тема національно-визвольної боротьби українського народу за незалежність України, оспівування героїзму її борців, натхненників і організаторів, серед яких – Осип Маковей, Мар’ян Долинський, Василь Верига, Андрій Красько та інші, оскільки, як завжди підкреслював сам автор, тільки той вартий майбутнього, хто добре пам’ятає своє минуле.

У наступних його книгах звеличені видатні постаті Української держави, Наддністрянського краю, які внесли вагомий вклад у визнання України, чия праця, трудовий, ратний і духовний подвиг залишили глибокий слід у пам’яті народній та нашому літописі. Мова йде, зокрема, про історичні дослідження та прозові видання В. Г. Дрозда. Так, в історико-краєзнавчому нарисі «Село Нагоряни на тлі історії України» (2008) нерозривно поєднані події та долі окремого галицького села з історією краю, древнього Червоногорода та показано, як побут, звичаї, духовно-виробнича практика нагорянців гармонійно інтегруються із сусідніми поселеннями Західного Поділля. Дослідження правдиво оцінює складні процеси українського державотворення та національно-визвольних змагань.

Книжка «Зерна доль у колосі життя» (2010) – це прозаїчні твори малих жанрів, тематика яких – нелегке дитинство автора і покоління його ровесників-дітей війни, яких все менше залишається серед нас, порушені проблеми людської моралі, ставлення до людей. Це – художньо-публіцистичні нариси та дослідження, новели, замальовки, етюди, образки, які побудовані на реальних фактах із життя. Книга сповнена великою любов’ю до людей, розумінням психології життя, взаємозв’язків між поколіннями.

Літературне історико-документальне дослідження «Він смерті дивився у вічі» (2010) відкриває невідомі сторінки пасторської та патріотичної діяльності священика Юліана Свістеля, який понад три десятиліття свого життя прослужив на Заліщанщині, а потім на Львівщині та Івано-Франківщині. Автор простежує та оцінює віхи життя і боротьби за не залежність України Юліана Свістеля, його дітей, близьких родичів за різних режимів.

Книга «Родина душпастирів Ковчів на Заліщанщині» (2012) – одне з перших і глибоких та багатогранних досліджень, яке постало перед читачами в результаті багаторічної копіткої праці історик Василя Дрозда, присвячене біографії особливого українського роду Ковчів. Вихідці з Львівщини та Івано-Франківщини, вони понад півстоліття несли Боже Слово, національний дух і культуру на Заліщанщині в історично складні часи, залишивши по собі добру пам'ять серед поколінь наших краян і в світовій духовній подвижницькій спадщині.

Видання «З клятвою Гіппократа та Україною в серці» (2013) присвячене діяльності лікаря-хірурга, громадського діяча та українського патріота Мар’яна Долинського, який майже 30 років свого життя і праці віддав лікуванню людей та громадській роботі у Заліщиках. За національно-патріотичну діяльність разом із сином 1940 року Мар’ян Долинський був знищений у більшовицькій тюрмі…

Отже, Василь Дрозд працював як дослідник, який вчитувався в скрижалі історії, щоб відшукати важливі для українського державницького літопису та духовної спадщини імена, повернути їх із Голгофи забуття, спираючись на архівні документи та свідчення очевидців, які від покоління до покоління бережно передавали зерна своїх спогадів. Автор зробив справді неоціненний внесок у просвітницьку діяльність та вивчення нашої української історії. Книги В. Г. Дрозда є найкращим пам’ятником його життя, як і висока цінність справжнього дослідницького слова...

Але повернемось знову до поетичної творчості Василя Григоровича. Адже, висловлюючись образно, її величність Поезія – це згусток ритмізованих думок та енергії, яка пробиває Простір і Час, а вірші – наче перевесло вічної краси почуттів...

Відкрито, різноаспектно і ненав’язливо автор описав у власних поетичних збірках сподівання, надії й прагнення, які формуються під час аналізу людиною свого життя та її взаємовідносин із суспільством. Поет творив, аналізуючи, підносячи читачеві музику свого серця та цікаві міркування про мінливий світ, володіючи вмінням щиро передавати все це у слова. Адже ніхто не заперечуватиме: щирість – це музика душі, а ненав’язливість – її камертон. І читач відчуває, чи автор був із ним відвертий. «Для мене ти – душі криниця, /Любові щедре джерело. / Тут гартувалась моя криця / І сонце тут моє зійшло,» – так сердечно писав В. Г. Дрозд у збірці «Чарівне світло» про свою малу батьківщину в поезії «Любові щедре джерело».

Крім того, заліщани добре знали літератора як справжнього природолюба і навіть досвідченого пасічника. До слова, Василь Григорович почав вивчати бджільництво з юних років. Про це він згадував з особливою теплотою і трепетом, додаючи добротних мазків до власного портрета: «Бджільництво полюбив із дитинства, напевно, з 7-8 років. У мене вуйко був пасічником. А ще я пас корову в сестри, а її свекор здавна мав велику пасіку і часто пригощав байдою чорного житнього і дуже смачного хліба, помащеного густим медом. До нині пригадую той смак! Мій родич не раз бачив, як я задивлявся, коли він порядкував у пасіці. За те, що я пас корову, подарував вулик із бджолами, коли мені було 10-12 років. З того щасливого для мне випадку, усе й почалося… А далі я весь вільний час пропадав на колгоспній пасіці, де пасічником був мій вуйко. Для мене це було у той час (як і до нині) чи не найбільшим захопленням. І все це – поміж школою, в якій навчався відмінно. Коли ж пішов із дому в 14 років, вступивши в педагогічне училище, то пасіка моя була передана вуйкові. Зараз утримую 20 бджолосімей. Це – і моя робота, і мій відпочинок, і моє оздоровлення, і натхнення до творчої праці...

На пасіці мені добре пишеться. Особливо літніми ранками, коли, відпочивши за ніч, оживає природа, летять обважнілі взятком з поля бджоли. У журналі «Український пасічник» опубліковано чимало віршів, які я присвятив цим маленьким трудівницям, їхній невтомній праці, порядку, якому б не завадило і нам, людям, повчитися, якого бджоли дотримуються віками. І до речі, ще так до кінця не вивченого ні вченими, ні практиками. Я бачу у спілкуванні з бджолами – цими Божими комахами – відраду для душі, музику природи, яку може зрозуміти тільки справжній пасічник!»

Зрозуміло, чому В. Г. Дрозд так трепетно вболівав за екологію рідної землі, закликаючи очистити замулені джерела людських душ:

Та схаменіться, б’ють уже литаври:

Руйнують світ прекрасний навкруги

Зажерливі двоногі динозаври,

Їм не простять нащадки, ні боги!

(«Б’ють уже литаври»)

Водночас мова збірок – це поетична передача єдності величі природи й природних явищ, і ностальгія за недосяжно прекрасним, і бунтівлива сутність людських прагнень-поривань, і ще одна грань дотику до вічності та споконвічних цінностей-величин, яким властиві особливі взаємостосунки з істиною.

Гортаючи сторінку за сторінкою книг літератора, переконуєшся, який тонкий лірик жив поряд із нами! Як приклад, натхненним ліризмом по вінця наповнений вірш «Місячна мелодія» і промовисті в цьому аспекті рядки: «І де взялися хвилі ці грайливі, / Що заспівали тихо над Дністром. / Та це ударив вітер полохливий / По струнах серця золотим веслом.»

В. Г. Дрозд у кожній зі своїх п’яти поетичних книг відкривав чарівне світло істини в мистецтві слова. Свічадо авторового натхнення горіло завдяки всотаній із першими світанками його дитинства любові до своєї землі, завдяки вболіванню за її прийдешнє:

Тебе не любити не можна,

Маленька Вітчизно моя!

Любима тут стежечка кожна,

Це ж – предків священна земля.

Або:

Ми, діти Вкраїни, глибоким корінням

Вростаємо в гени батьків і дідів.

Вже крила підносить нове покоління,

Що предків шанує із сивих віків.

У колі єдинім, у праці й надії

Ми шлях проторуєм в ясне майбуття.

І сповняться світлі батьків наших мрії

Про гарне й заможне нащадків життя.

(«Ми – діти твої, Україно»)

Автор кожним своїм небайдужим словом переконує читача в тому, що оберіг українців і нашої держави – це безцінний скарб єдності родини, країни, нації. Бо ж через розбрат в Україні, як писав автор у злободенному вірші «Кінця не видно»:

Кінця нема цьому безладдю

І крайніх трудно віднайти.

А люди стали безпорадні.

Чи довго хрест їм цей нести?

Верхи ж бо чубляться, гризуться,

Немов гієни чи вовки.

У світі з нас уже сміються.

Кепкують в клубі «знатоки».

Але народу не до сміху,

Бо злидні межі перейшли.

Зате у них по кабінетах

Мішками гроші проросли.

Філософські паралелі безконечного та хвилинного, наснажені пошуки правди життя між миттю і вічністю характерні для творчого кредо автора і розмаїто представлені, наприклад, у віршах розділу «Кується щастя в боротьбі» (збірка «Чарівне світло»). Для Василя Григоровича поетичне слово було далеко не хобі, а спосіб взаємовідносин зі світом. Це – критичний погляд автора на соціум, пропущений через індивідуальні фільтри почуттів:

Людям учинене добро

Тобі сторицею вернеться.

А заподіянеє зло

В тобі й нащадках обізветься.

***

В житті доріг дуже багато.

Ти поспішай свою знайти,

Щоб манівцями не блукати

І без мети кудись іти.

(«Намисто»)

Поетичні образи Василя Дрозда символізують беззастережну відкритість авторського погляду, акцентованість поетичного простору, усвідомлену причетність земних начал до вищих сил, які їх скеровують та надихають… В. Г. Дрозду належать такі слова: «Саме життя – це джерело наснаги й творчості, адже воно підказує теми, спонукає взяти в руки перо і не байдужо, а глибоко зацікавлено дивитись на світ і людей, аналізувати події й оцінювати їх крізь призму світогляду, часу і Слова. Адже біографія кожного з нас, незалежно від прожитих років, це – історія нашої малої і великої Батьківщини. Це – зерна доль у колосі життя». Отже, Слово для літератора є своєрідною концентрацією задуму, авторської позиції, а складний внутрішній світ передається образами, що дають можливість налагодити з читачем особливі стосунки, взаєморозуміння, викликати співпереживання почутому. Особливістю творчої майстерні цього автора є те, що читачам були запропоновані не тільки поезії, але й пісні на слова В. Г. Дрозда і музику місцевого композитора І. В. Федірка, які стали популярними, зокрема: «Гордімося, друзі», «Моя вишиванка», «Очі твої сині», «Вінок кохання», «Краса вінчає світ» «Матіола», «Спішімо до отчого дому», «Яблуневий край», «Біла акація» та інші. Бо ж поезія співвідносна зі світом музики. Коли слово створює образи, то музика забарвлює ці образи в тони. А слово є і буде основним інструментом поета, на якому він, як Паганіні, може відіграти повний сольний концерт. Очевидно, що поетичні рядки, заліщицького літератора легко й невимушено лягають на музику, що дозволило говорити про Василя Григоровича як про поета-пісняра.

Магія любові до землі святої – саме так можна означити творче кредо цих двох знаних наддністрянських митців: невтомного автора низки поетичних та прозових творів, збірок, книг-досліджень члена Національної спілки журналістів України Василя Дрозда та композитора, аранжувальника і співака Ігоря Федірка, які, створивши творчий тандем, майстерно вплели свої пісні в канву культурного життя Наддністрянського краю і українського мелосу. Уся їхня творчість просякнута мотивами патріотичних почуттів до України, до землі та людей, які стали для них рідними і без яких важко уявити творче становлення цих самодостатніх особистостей. Адже ці автори – вдумливі, проникливі, чутливі душею інтерпретатори того, що є прозою життя. У їхній пісенно-поетичній передачі зі сцени розповіді про непроминущі людські цінності не можна сприйматися без хвилювання. Поет і композитор у понад чотирьох десятках своїх пісень представили персоніфікований мистецький образ нашого Наддністров’я.

Адже хто ж не був зачарований українською піснею, хто не згадує її як своє чисте прозоре дитинство, горду юність, бажання бути красивим і ніжним, сильним і хоробрим?!

Який митець не був натхненний її багатющими мелодіями, безмежною широтою і красою барв, чарівною силою, що піднімає нас до вершин людяності, гідності і, звичайно, творчості. І це – прекрасно, що поезії Василя Дрозда житимуть не тільки на сторінках книг, а й в сучасному українському мелосі…

Українське повір’я говорить: коли Бог створив людину і побачив її досконалість, то вирішив подарувати щось незвичне. Цим незвичним у людини є талант. Але щоби він не дістався людині відразу ж, Господь Бог заховав його як найпотаємніший скарб. Думається, що Василю Дрозду вдалось той скарб відшукати…

У своїх поетичних збірках В. Г. Дрозд запропонував читачам особливо щемну подорож у сад його пісень, яких народилося чимало у його небайдужій душі. Бо ж автор працював плідно, що також є особливістю творчої майстерні його поетичних та прозових книжок, кожна з яких ставала черговим, вищим щаблем у доробку нашого краянина, а виразний творчий почерк та індивідуальність Василя Дрозда проростали, як весняне поле, свіжими поетичними й прозовими зернами у десяти його різнопланових книгах.

До останньої своєї хвилини В. Г. Дрозд працював на творчій ниві, тримав руку на пульсі часу. Його працездатність, невтомна наполегливість пошуку завжди вражала і надихала молодих колег. Життєвий шлях Василя Григоровича Дрозда є прикладом для багатьох його земляків, його книги, які побачили світ за досить короткий період часу – з 2007-го по 2013 роки, –це, безсумнівно, щедрий і добротний внесок невтомного працелюба на благородній ниві рідного слова.

Доречно підсумувати ці роздуми словами директора ВП НУБіП України «Заліщицький аграрний коледж ім. Є. Храпливого» В. С. Глови: «В. Г. Дрозд – чудовий приклад для молоді. Василь Григорович поєднав у собі професіоналізм менеджера і творчість. Кожен повинен задуматись, чим він буде відрізнятись від інших, коли сягне рубежу мудрих літ, який доробок зможе залишити нащадкам, чим збагатить свій народ? Люди, які вийшли з села, сьогодні формують еліту нашої нації. Треба кожному бачити неповторні перли життя довкола і шукати власне чільне місце у суспільстві».

Крім того, ознайомлення учнівської та студентської молоді з доробком таких творчих постатей, як В. Г. Дрозд, за плечима у яких – великий життєвий досвід, сприяють вивищуванню моральних цінностей у юних душах. На жаль, нинішній інформаційний простір, фактично, пригноблює, знеособлює молоду людину, нав’язуючи сумнівні пріоритети, намагається «втопити» суспільство в морі негативу. Це, як не прикро, позначається й на наших дітях. А вони, як і дорослі, тягнуться до доброго, розумного й вічного... Саме до юних звертався Василь Григорович:

Учіться й долайте в житті перешкоди,

Бо вам, молодим, доведеться іти

Новими шляхами, у спеку й негоду,

Щоб стежку життєву свою віднайти!

Слушними також є думки заступника директора аграрного коледжу по навчальній роботі, історика М. В. Сопилюка про особистість літератора: «В. Г. Дрозд – це унікальний випадок, коли людина в одній особі поєднує риси педагога, державного та громадського діяча, вмілого адміністратора та особистість творчого складу характеру. Його творчість різнопланова: поезія, проза, публіцистика, історичні дослідження. Поетичні збірки Василя Григоровича «Дивокрай», «Чарівне світло» та інші, історико-краєзнавчий нарис «Село Нагоряни на тлі історії України» та прозова книга «Зерна доль у колосі життя» – це, перш за все, шлях до того, щоб ми пам’ятали свій рід, власну історію і гідно продовжували її. Зокрема, в книзі «Село Нагоряни на тлі історії України» можна знайти матеріали, які гарно прислужаться на лекціях з історії, соціології, релігієзнавства, культурології, етнографії. А книга художньо-публіцистичних нарисів та досліджень, новел, замальовок, етюдів, образків, які побудовані на реальних фактах, «Зерна доль у колосі життя» – це часточка життєпису самого автора.

У творчому доробку Василя Григоровича проявився його багатогранний талант як науковця, історика, дослідника з поетичним складом душі».

Як справжній вчитель, В. Г. Дрозд через свої книги навчає й виховує підростаюче покоління, наставляючи, що життя, доля кожного й країни – це дар від Бога, його треба вивчати і знати, черпати з джерел історії своєї держави та роду наснагу для зростання. А життя – це найцінніше, що є в людини, і воно дане для того, щоб, проживши його, людина залишила після себе щось дійсно справжнє, хороше, цінне та вічне...

(З культурологічної книжки Оксани Дяків «Душа тисячоліть шукає себе в слові»)