пʼятниця, 29 травня 2026 р.

#ЧитацькаВітальня


28 травня на базі Заліщицької міської бібліотеки відбулася зустріч підтримки та психологічного розвантаження в межах простору «Читацька вітальня» 📖✨
Це був безпечний і теплий простір для спілкування, відновлення внутрішнього ресурсу та турботи про себе 🌱
Під час зустрічі учасниці мали змогу хоча б на деякий час відволіктися від щоденних турбот, поділитися думками у комфортній атмосфері та отримати щиру підтримку 🤗💬
У межах заходу Юля Воробель — тренерка, клінічна психологиня та КПТ-консультантка — використала психологічну гру як інструмент для самопізнання, емоційного розвантаження та м’якої взаємодії в групі 🎲🧠
Через гру учасниці змогли краще почути себе, відкрити власні ресурси, обговорити важливі теми та просто побути в колі, де панують прийняття, повага й підтримка 💛
Такі зустрічі вкотре нагадують, наскільки важливо знаходити час для себе, своїх емоцій та живого спілкування. Дякуємо всім учасницям за відкритість, довіру та теплу атмосферу


У глибину століть сягає історія краю


У читальній залі «Літературні зустрічі» Заліщицької міської публічної бібліотеки відбулася знакова культурно-мистецька подія — презентація нової книги відомого краєзнавця, історика, педагога, члена Національної спілки журналістів України, Спілки слов’янських письменників України, Національної спілки краєзнавців України та Наукового товариства імені Шевченка, лауреата Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Петра Ковальчука Михайла а Сопилюка «Заліщанщина у боротьбі за українську державність (1917–1921 рр.)». Символічно, що захід відбувся у Всеукраїнський день краєзнавства, який щорічно відзначається 28 травня.
Підготувала і модерувала подію директорка Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки Марія Рудик.
Захід об’єднав представників влади, освітян, духовенство, краєзнавців, колег автора, учасників літературно-мистецької студії «Ліра», шанувальників історії рідного краю та всіх небайдужих до збереження історичної пам’яті нашого народу.
Нова книга стала результатом багаторічної та кропіткої праці автора. Досліджуючи архівні документи, музейні фонди, мемуари, історичні джерела та свідчення очевидців, Михайло Васильович відтворив маловідомі сторінки визвольних змагань 1917–1921 років на Заліщанщині, а також зібрав унікальні матеріали про учасників національно-визвольної боротьби — 1427 уродженців та мешканців нашого краю. Видання налічує 896 сторінок та містить значну кількість світлин і документальних матеріалів.
Особливо символічним є те, що книга присвячена захисникам України, адже боротьба за незалежність, яку вели наші предки понад сто років тому, продовжується й сьогодні. Під час заходу неодноразово звучали слова про важливість історичної пам’яті, про незламність українського духу та про відповідальність кожного з нас перед майбутніми поколіннями.
Присутні мали можливість переглянути біографічний відеоролик про життєвий та творчий шлях автора, почути його спогади про роботу над книгою, труднощі пошуку історичних матеріалів та головне послання, яке він прагнув донести читачам: берегти історію свого народу та пам’ятати тих, хто виборював свободу України.
Особливо зворушливою частиною зустрічі стала хвилина мовчання на вшанування пам’яті загиблих героїв-захисників України. Адже саме завдяки їхній мужності ми сьогодні маємо можливість жити, працювати, досліджувати історію та будувати майбутнє нашої держави.
Музичне оформлення заходу створило особливу атмосферу духовності та патріотизму. Для гостей звучали пісні «Я твій голос, моя Україно» у виконанні солістки Будинку народної творчості Ганни Гнатишин та народного чоловічого вокального ансамблю БНТ, які виконали твори «Їхали козаки», «Шуміли сосни та діброви». Солісти – заслужені артисти естрадного мистецтва України Сергій Костюк та Микола Когут (керівник ансамблю заслужений працівник культури України Василь Салевич). Акомпонував Олег Мартинчук.
Щирі слова вдячності лунали і на адресу родини автора — дружини Надії Іванівни та сина Володимира, які підтримували Михайла Васильовича у його багаторічній праці над книгою. Саме підтримка близьких часто стає тією силою, яка допомагає зберігати натхнення, віру та відданість своїй справі.
Приємно відзначити, що історичний літопис Заліщанщини вже отримав високе визнання культурної та наукової спільноти Тернопілля — книга стала лауреатом обласного конкурсу «Краща книга Тернопілля – 2025» у номінації «Краєзнавство».
До духовного слова був запрошений отець Іван Сендзюк, парох церкви Покрови Пресвятої Богородиці.
Роман Краснюк, перший заступник міського голови Заліщицької міської ради подякував Михайлу Васильовичу за плідну працю на благо нашого краю і подарував сертифікат на суму 50 000 грн на придбання книг для бібліотек громади.
Щирі вітання та слова вдячності автору презентованої книги висловили начальниця Відділу культури, туризму, молоді та спорту Заліщицької міської ради Оксана Безушко, яка також передала кошти у сумі 5000 грн, зібрані працівниками сільських клубних закладів під час благодійних заходів, для підрозділу Збройних Сил України, в складі якого нині захищає нашу державу Володимир Сопилюк.
Надія Сопилюк висловила слова вдячності та наголосила на важливості проведення історичних досліджень, високій відповідальності педагогів за формування національної самосвідомості молоді і залучення громадськості до збереження історичної пам’яті та утвердження національної ідентичності українців.
До привітань долучилися директорка Заліщицької МЦПБ Марія Рудик, заслужений учитель України, педагог Заліщицької державної гімназії Василь Дяків, громадський діяч, кандидат економічних наук, дійсний член і член-кореспондент НТШ Василь Лопух, Ігор Боднар, а також педагог, Народний майстер писанкарства і паперопластики,
Від членів літературно- мистецької студії «Ліра» Богдани Стефанюк, Оксани Дяків, Петра Мельника звучали вірші й слова віншувань.
Відеоряд демонстрував бібліотекар Андрій Машера.
Михайло Васильович поіменно висловив щиру вдячність усім людям і установам, хто був причетний до підготовки видання, допомагав у зборі та редагуванні документів і матеріалів до книги
Велике спасибі автору – винуватцеві сьогоднішньої зустрічі за відданість справі, любові до рідного краю та невтомну працю задля збереження історичної правди. Бажаємо творчого довголіття, міцного здоров’я, натхнення та нових важливих історичних відкриттів.
На завершення заходу всі його учасники об’єдналися в спільному виконанні Державного Гімну «Ще не вмерла Україна».
Історія живе доти, доки ми її пам’ятаємо, бережемо та передаємо наступним поколінням.


середа, 27 травня 2026 р.

Безбар'єрність

 Безбар’єрність — це не лише про пандуси, а також і про людяність. І про те, що ми лише починаємо змінювати себе та суспільство, щоб безбар’єрність стала нормою.

Сенс безбар’єрності — пам’ятати про людину, коли плануємо простір, послугу, інформацію.

Працівники міської публічної бібліотеки висловлюють щиру вдячність всім, хто долучився до доброї справи — встановлення пандусу до читальної зали книгозбірні та Молодіжної платформи «Вулик».
Варто зазначити, що виготовлення і встановлення пандусу довжиною майже 10 метрів співфінансували коштами та матеріалами відділ культури, туризму, молоді та спорту Заліщицької міської ради (начальниця Оксана Безушко) та бізнесмен Навольський Ярослав Михайлович, який очолює приватне підприємство «ЯНТОС».
Хочеться висловити і слова подяки Володимиру Гирилюку, директору Будинку народної творчості та Володимиру Кулачковському, директору комунального підприємства «Заліщики туристичні».
Адже ми створили середовище, де кожен і кожна можуть бути частиною суспільства, вільно пересуватися, отримувати інформацію, користуватися послугами.
Цей приклад — свідчення того, що увага до потреб осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, турбота про їхній комфорт і гідне життя є спільною справою всієї громади.
Щира подяка всім, хто долучився до цієї важливої ініціативи — за чуйність, підтримку та людяність.


вівторок, 26 травня 2026 р.

Роман Андріяшик – письменник, аналітик і психолог людських душ


У травні народився видатний письменник із Тернопілля, лавреат Шевченківської премії Роман Адріяшик.
Сьогодні, коли над Україною ось уже п’ятий – починаючи з 24 лютого 2022 року – важкий і трагічний рік від моменту, як розверзлося небо повномасштабного вторгнення, а також 12-ий рік, як триває війна росії проти України, ми гостро, як ніколи, відчуваємо значення слів «Україна», «рідний дім». Війна оголила наші нерви, змусивши шукати прихистку в пам’яті, у теплих спогадах про рідних, у тих невидимих нитках, що зв’язують нас із нашим корінням, у книгах. У цей час випробувань варто згадати імена, що стали провідними маяками для нашої культури, літератури. Одне з них – Роман Андріяшик, митець із мальовничого Тернопілля, чиє слово стало дзеркалом українського «втраченого покоління».
Роман Андріяшик прийшов у цей світ 9 травня 1933 року в селі Королівка, що на Борщівщині. Цьогоріч ми відзначаємо 93-тю річницю від дня народження цього автора.
Його шлях у літературу не був прямим: спочатку він намагався приборкати логіку всесвіту та магію чисел на фізико-математичному факультеті, але згодом зрозумів, що справжня формула його покликання – це жива журналістика та висока проза. Тож після трьох літ навчання у Чернівецькому університеті пішов, аби здобути вищу освіту на факультеті журналістики Львівського університету імені Івана Франка, закінчивши заклад 1964 року.
Роман Андріяшик увійшов у літературу не просто як письменник, а як аналітик людського болю. Його часто ставлять в один ряд із Ремарком, Гемінгвеєм та Фіцджеральдом. І це не випадково, адже Андріяшик так само майстерно змальовував покоління, пошматоване жорнами історії, де війна – це не лише гуркіт гармат, а хронічна хвороба душі.
Дебютний роман «Люди зі страху» (1966 рік) став особливо виразною книгою в ландшафті шістдесятництва. У ньому автор показав трагедію братовбивства: як українці, розведені долею по різні боки австрійського та російського фронтів, змушені були цілити одне в одного, наче у власне відображення в дзеркалі роду.
Продовженням першого роману стали дві наступні книги: «Додому нема вороття» (1976 рік) та «Думна дорога» (1982 рік), яка вперше опублікована під назвою «Полтва».
Особливе місце в серці письменника посідала річка Полтва, що, замурована під львівською бруківкою в бетонний панцир. Вона стала в Андріяшика могутнім символом поневоленої України. Адже люди пам’ятають, що «під чавунною декою клекочуться і б’ються об мури темні запінені потоки» раніше чистої річки Полтави. Забруднена нечистотами, ця річка піднімає в книжці до символу поневоленого життя, на яке давить суспільне беззаконня. Але під чавуном клекочуть запінені потоки правди, які неможливо спинити, навіть якщо зверху покласти тонни тоталітарного бетону.
У «Полтві» Р. Андріяшик звертається до історії польської окупації Галичини, до діяльності «першого і єдиного у світі підпільного університету» в умовах жорстокої полонізації в Західній Україні. Цей твір був негативно оцінений радянською критикою, Романові Андріяшику заборонили друкуватися, а творчість письменника замовчували.
Водночас його романи «Кровна справа» (1978 рік), «Сад без листопаду» 1980 року та «Сторонець» (1989 рік) є глибоким зануренням у криницю національної психології.
У «Сторонці» Роман Андріяшик оживив постать Юрія Федьковича, зобразивши його як «витязя терпіння» та «апостола протистояння». Андріяшик бачив у Федьковичі самого себе – митця, який у «безголінному запусті» імперської служби зумів зберегти в собі іскру Київської Русі.
Таким чином, у романі автор створив художній образ Юрія Федьковича – офіцера цісарської армії й німецького поета, який на рідній землі, куди повернувся після військової служби, в Сторонці, переосмислив себе і став українським письменником.
«Про нього ходили легенди. Називали витязем, князем Чорногорії, лицарем, легінем, що, гинучи, перемагав, генієм терпіння, апостолом протистояння, актором гордині, Спартаком і розгніваним фавном, який замкнув біг часу в горах. А в тих горах справді замкнулась ще Київська Русь. У віршуваннях, обрядах, войовничості, нескореності… Якоюсь мірою «Сторонець» обізвався на Федьковича як постать − людину й поета… Словом, я хотів повторити: Федькович сьогодні з нами, яким уже він мені уявлявся» (Роман Андріяшик).
Творчість Андріяшика – це постійна боротьба з «яничарською замінованістю» людських душ. Він першим в українській прозі так відверто заговорив про «людину зі страху» – істоту, понівечену насильством XX століття, яка несе в собі втому поколінь.
Навіть його остання п’єса «В кінці престолу» 1994 року звучить як пророче застереження про імперський апокаліпсис, де головним полем битви стає свідомість людини.
Доля не була прихильною до митця. За відвертість і «незручні» істини він зазнав іронічного осуду та тривалої заборони на друк.
Вогонь теж намагався стерти його спадщину: під час пожежі в батьківській хаті згоріли безцінні рукописи, зокрема романи про Василя Стефаника та Івана Франка. Але те, що викарбувано в серці народу, не горить. 1998 рік у незалежній Україні став тріумфальним: Роман Андріяшик отримав Шевченківську премію та премію «Благовіст» за роман «Сторонець».
Його «лебединою піснею» стала епічна незавершена оповідь «Три хрести», яка разом із іншими творами увійшла до золотого фонду нашої літератури.
Серце митця зупинилося в Києві. Помер Роман Васильович Андріяшик після тривалої хвороби на 68-му році життя 2 жовтня 2000 року. Він знайшов вічний спокій на Байковому кладовищі.
Роман Андріяшик залишив нам не просто книги, а інструкцію з виживання людського духу. Він довів: навіть якщо твоє життя намагаються замурувати, як Полтву, ти маєш залишатися чистою рікою, що прагне волі. Його творчість – це маніфест гідності, яка сильніша за будь-який страх.
У Заліщицькій міській бібліотеці є книги нашого видатного земляка Романа Андріяшика. Запрошуємо всіх завітати в книгозбірню, щоб ознайомитися з творами лавреата Шевченківської премії.


понеділок, 25 травня 2026 р.

Семінар- практикум «Невичерпні джерела краю»

Щоразу, організовуючи семінари в сільських книгозбірнях, переконуємося в тому, що бібліотекарі не тільки пропагують друковані видання, але й разом із читачами, односельчанами пишуть літопис історії нашого краю.

22 травня 2026 року в Угриньківській бібліотеці-філії відбувся семінар- практикум «Невичерпні джерела краю». У події взяли участь працівники бібліотек громади, учні та педагогічний колектив місцевої загальноосвітньої школи I-II ступенів, представники громадськості.
Основним із пріоритетних напрямків діяльності Угриньківської бібліотеки-філії є народознавча робота: зібрано багато матеріалів про історію села, видатних людей, природничі та історичні пам’ятки, взірці давнього одягу, предметів побуту, описи давніх пісень, обрядів. Адже витвори сільських умільців – барвисте старовинне та сучасне вишиття – це своєрідна візитка села Угриньківці.
У бібліотеці оформлено і діють постійно діючі книжкові виставки: «Книга – твій друг-порадник», «Вишиванка – генетичний код нації», «Сторінки історії: від витоків – до сьогодення», «Краса і велич рідного краю», «Куточок довідковий», «Зустріч з новою книгою», «Земляки, які захищають неньку-Україну», «Герої нескореної країни», «Моя Україна».
Про досвід роботи бібліотечної установи розповіла її очільниця Кріль Тетяна Миколаївна, яка тісно співпрацює з Галиною Іванівною Губіш, котра керує Народним домом, із педагогічним та учнівським колективом ЗОШ I-II ступенів (директор Войцеховський Роман Ярославович).
Тут трудяться залюблені в рідне село і своїх односельчан працівники культури Тетяна Миколаївна та Галина Іванівна, що прагнуть залишити добру пам'ять про себе і про людей, організовуючи цікаві заходи і наполегливо творять літопис історії села.
А далі розпочався семінар - практикум, присвячений Міжнародному дню Матері, Всесвітньому дню вишиванки, Дню Героїв.
«Адже мати народжує героїв, вишиванка береже його, а Герой захищає матір», – такими зворушливими словами розпочала захід активна читачка бібліотеки та ведуча заходу Наталія Дубчак.
Дуже ніжно і трепетно звучали зі сцени голоси учасників угриньківського жіночого ансамблю «Оберіг» Галини Гушти, Галини Чухрій, Анастасії Львівської, Ольги Кравець, Галини Губіш, Оксани Лендєл. Вони виконали пісні «Спіла вишенька», «Україно моя, Україно» й « Любов починається з мами».
Натхненно декламували ліричні та патріотичні поезії учні ЗОШ I-II ступенів» Аріна Кравець, Михайло Мельник, Мілана Качур, Вікторія Чухрій, Аня Кріль, Соломія Львівська, Вікторія Губіш, Каміла Губіш, Ірина Лендєль, Марта Мельник, Поліна Морозюк, Софія Кріль, Лєра Бережна.
Майстерно та зворушливо виступив дитячий хореографічний колектив «Мрія», подарувавши глядачам щирі емоції та незабутні враження. Юні артисти з належною майстерністю виконали хореографічні композиції «Пташка» та «Журавлі». А також звучали пісні «Мамо» та «Рушничок».
Справжньою окрасою заходу був виступ танцювального колективу «Дивоцвіт» (Галина Губіш, Софія Глова, Ліля Шацька, Анастасія Львівська, Софія Чуфещук).
Марія Рудик, директорка Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки та Сергій Костюк, старший інспектор відділу культури, туризму, молоді та спорту, заслужений артист естрадного мистецтва України привітали всіх учасників семінару та наголосила на тому, що такі заходи сприяють відродженню народних традицій та обрядів.
Директор школи Войцеховський Роман Ярославович сказав: «Така спільна діяльність сприяє формуванню національної свідомості, любові до рідного краю та гордості за свою культурну спадщину».
Староста села Гарвасюк Любов Федорівна активно підтримує заклад культури, зокрема сприяє поліпшенню їхнього матеріального стану.
Присутні також вшанували пам'ять полеглих Героїв хвилиною мовчання.
На завершення семінару вона щиро подякувала всім учасникам за цікавий та змістовний захід.


четвер, 21 травня 2026 р.

День Вишиванки

 Цьогорічний День вишиванки набув нового, глибокого змісту завдяки старту особливої акції «Вишита стрічка пам’яті». Це не лише символ української культури та національної єдності, а й знак шани тим, хто віддав найдорожче — власне життя — за свободу і незалежність України.

Працівники Заліщицької міської публічної бібліотеки долучилися до цієї зворушливої ініціативи, аби вшанувати захисників і захисниць, завдяки мужності яких ми маємо можливість жити під мирним небом, говорити рідною мовою, берегти свої традиції та вільно одягати українську вишиванку — наш духовний оберіг і символ незламності народу.
На Алеї Героїв було пов’язано символічну вишиту стрічку пам’яті — як вияв глибокої вдячності, скорботи та любові до тих, хто став на захист Батьківщини. Кожен візерунок на стрічці — це ніби нитка пам’яті, що єднає покоління, нагадує про жертовність наших Героїв та силу українського духу.
Схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих воїнів. Їхній подвиг назавжди залишиться у наших серцях, а пам’ять про них житиме у вишитих символах, у молитвах, у справах та у любові до України.


середа, 20 травня 2026 р.

День Героїв

20 травня, напередодні Дня Героїв, працівники Заліщицької міської публічної бібліотеки провели екскурс в історію "За волю й долю рідної землі стоїмо твердо, як і вони стояли" для здобувачів освіти та викладачів Заліщицького вищого професійного училища.
Під час зустрічі було перегорнуто сторінки книги української незламності. Бібліотекар розповіла про тяглість української віськової традиції та героїзм воїнів від часів Давньої Русі, Козаччини до двадцятого століття, наводячи приклад боротьби Української Галицької Армії, Січових Стрільців, Армії УНР, ОУН та УПА. Також про знакові битви, які були потужним мобілізаційним та патріотично виховним чинником, що мотивував до боротьби за незалежність України майбутні покоління. Говорили про Новітніх Героїв, які зупинили та стримують повномасштабну російську агресію, і стали новітньою сталевою стіною. Вшанували пам’ять усіх полеглих за волю і долю нашої землі хвилиною мовчання.
Захід супроводжувався відеоматеріалом та слайдами книжкової виставки "Зродились ми великої години, з пожеж війни і полум'я вогнів", яка експонується у читальній залі міської бібліотеки.

День Героїв - це нагода висловити вдячність тим, хто боронить нашу державу, хто має в собі сміливість, жертовність і патріотизм. День Героїв - це не просто день пам'яті. Це день нашої сили. Слава Україні і її Героям! 



вівторок, 19 травня 2026 р.

пʼятниця, 15 травня 2026 р.

Подарунки

 Щиро дякуємо Лесі Розновській за чудовий подарунок для фонду Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки - добірку цікавих та змістовних книг

Кожна подарована книга - це нова історія, нові емоції та можливість для наших читачів відкривати для себе світ літератури. Особливо приємно отримувати такі подарунки від людей, які підтримують книгу, читання та бібліотеку.
Серед подарованих видань - книги для дітей і дорослих, сучасна українська література та твори, що неодмінно знайдуть свого читача.


четвер, 14 травня 2026 р.

Сімейні традиції: коріння, яке живе в українській родині.


Міжнародний день сім'ї встановлено Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році. Щорічно це свято відзначають 15 травня, починаючи з 1994 року.
З 2024 року, відповідно до Указу Президента, День сім'ї та родини в Україні офіційно відзначається також 15 травня, збігаючись із міжнародною датою.
Цей день став особливим святом, бо українці споконвіків славилися міцними сімейними устоями, багатодітністю, духовною єдністю поколінь. Це добра нагода зібратися разом, згадати своє коріння і відчути тепло, що єднає покоління.
Щаслива і дружна сім’я - це: і початок нового життя, і продовження прекрасного роду, і шанування святості традицій. Це найбільше щастя, яке людина може створити сама.
Родина для українців в усі часи була справжньою фортецею духу і культури. Історично наші предки - бабусі й дідусі передавали вікову мудрість поваги до старших, були тією основою, на якій будується все. На Провідний тиждень родини разом відвідували могили, прибирали їх і згадували історії предків. Весільні обряди (сватання, заручини, дівич-вечір, весілля) супроводжувалися піснями, оберегами та ритуалами, які символізували єдність родів. Народження дитини теж мало традиції: немовляті дарували імена на честь предків, щоб продовжити рід. Навіть щоденні трапези мали ритуальний характер - спільна вечеря за одним столом, де ділилися хлібом, турботами, радощами, новинами .
Релігійні свята особливо посилювали сімейні зв’язки. На Різдво збиралися за 12 стравами, колядували і дарували один одному тепло. Великдень приносив спільне фарбування писанок і освячення кошиків. Саме в таких моментах родина перетворюється на щось величне і вічне. Традиції, які сягають глибин народної культури, сьогодні оживають уже у нових формах, водночас, бережно зберігаючи надбання минувшини.
Книжкова виставка-роздум «Сім'я — мій оберіг» - не просто презентує літературу з фонду бібліотеки, де розповідається про історію українського родоводу, генеалогію, традиції та звичаї української родини, а й запрошує читачів до глибоких роздумів про справжні сімейно-родинні цінності, які плетуть невидиму нитку між минулим і сьогоденням нашого народу.
Для багатьох українців зараз День родини набуває особливого значення, бо ми вчимося цінувати те, що маємо. Через розлуку війною, він став також днем надії на єднання багатьох роз’єднаних родин.

середа, 13 травня 2026 р.

Слово, що промовляє крізь віки: Василь Стефаник

 Василь Стефаник — видатний український письменник, майстер психологічної новели, який правдиво й глибоко змальовував життя простих людей. Його творчість стала голосом українського селянства, сповненим болю, боротьби та любові до рідної землі.

Ім’я Василя Стефаника пов’язане і з Заліщиками. Саме тут письменник неодноразово бував, спілкувався з місцевою інтелігенцією та громадськими діячами. Співець знедоленого селянства промовляв на вічі в Заліщиках навесні 1908 року. Заліщицький край, його люди й атмосфера залишили слід у світогляді митця та стали частиною культурної історії нашого міста.
Сьогодні ми згадуємо Василя Стефаника як одного з тих, хто своїм словом утверджував українську ідентичність і духовну силу народу.



вівторок, 12 травня 2026 р.

У Заліщицькій міській центральній публічній бібліотеці відбулася робоча зустріч із представницею сектору «Заліщицьке бюро правничої допомоги».

Мар’яна Маланич, завідувачка сектору «Заліщицьке бюро правничої допомоги», проінформувала, що згідно із Законом України “Про безоплатну правничу допомогу” кожна дитина має право на безоплатну правничу допомогу — від консультацій до представництва інтересів, зокрема у суді. Отримати ці послуги можна від системи надання безоплатної правничої допомоги (БПД).

Система надання безоплатної правничої допомоги — це державна мережа, де можна отримати правничу допомогу — очно, телефоном або онлайн.
Які саме послуги може отримати дитина та з якого віку можна звертатися самостійно — у картках.
Як звернутися до системи надання БПД:
● за телефоном 0 800 213 103
● написати приватне повідомлення сторінці @Ukraine.Legal.Aid
● до найближчого бюро правничої допомоги: https://bit.ly/bpd_buro
Всі контакти за посиланням: https://legalaid.gov.ua/kliyentam/yak-otrymaty-bpd/


понеділок, 11 травня 2026 р.

«Лялька-мотанка як оберіг традицій: майстер-клас до Дня матері у бібліотеці»

 11 травня у читальній залі Заліщицької міської публічної бібліотеки відбувся теплий і творчий майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки. Його провела директор Заліщицької художньої школи, народна майстриня з писанкарства Іванна Андрійчук для працівників відділу культури, туризму, молоді та спорту. Захід приурочили до Дня матері.

Учасниці власноруч створювали ляльки-мотанки — символи добра, родинного затишку та благополуччя. Кожна робота стала особливою й неповторною, адже у неї вкладено тепло рук, щирі емоції та добрі думки.
Найціннішим у цій зустрічі була атмосфера — щире спілкування, радість спільної творчості та душевне тепло, якого сьогодні так потребує кожен із нас.
«Лялька-мотанка — це давній український оберіг, що уособлює добро, любов і лагідність. Її виготовляли мами для своїх дітей або дарували на свята. З покоління в покоління мотанка зберігала родинні традиції, домашній затишок і силу роду. Тож маємо берегти та продовжувати традиції наших предків», — наголосила майстриня.
У День матері особливі слова вдячності та підтримки адресуємо матерям, чиї діти сьогодні боронять Україну на передовій, матерям полонених і безвісти зниклих захисників, а також тим, хто втратив найдорожче — своїх дітей.
Низький уклін і щира подяка нашим колегам — Вірі Романівні Брєєвій та Ользі Зіновіївні Бурдейній, чиї сини нині на війні, а також усім матерям, які з вірою і молитвою чекають своїх дітей додому.
Щиро дякуємо Іванні Іванівні за майстерність, натхнення, терпіння та щире бажання ділитися своїм талантом і знаннями.


субота, 9 травня 2026 р.

«Пам’ять, що об’єднує покоління: літературна зустріч у Заліщицькій гімназії»

 ЛІТЕРАТУРНА РОЗМОВА ПРО ПАМ’ЯТЬ І БОРОТЬБУ

У рамках відзначення 8 травня 2026 року ДНЯ ПАМ’ЯТІ ТА ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ 1939–1945 років у Заліщицькій державній гімназії відбулася літературна зустріч, присвячена цій даті, з письменницею Оксаною Дяків, яка працює бібліографом у Заліщицькій міській центральній публічній бібліотеці, а також проводить уроки образотворчого мистецтва у цьому навчальному закладі.
Гостю, педагогів, гімназистів та вихованців Заліщицького навчально-реабілітаційного центру Тернопільської обласної ради з вихователем Галиною Тарнавською, які завітали на подію, привітала вступним словом директорка державної гімназії Олександра Войчишин.
Олександра Дмитрівна, як і модераторка події, вчителька української мови та літератури Наталія Василівна Зубик наголосили на важливості поваги до всіх загиблих під час Другої світової війни, як і на необхідності вшановувати наших захисників і захисниць, які сьогодні самовіддано борються проти російського ворога за самостійну і незалежну Україну, а також пам’ятати про тих, хто віддав своє життя: військових і мирних жителів. Усі присутні, дорослі й діти, схилили голови під час хвилини мовчання.
Біля мікрофонів гімназисти озвучили мілітарну поезію зі збірок поетеси Оксани Дяків. Звучали вірші авторки про війну: «Одвічний сенс», «Дороги», «Фенікс», «Біль втрати», «На межі», «За мирну весну», «Сорочка». На грудях учасників були пришпилені символи памʼяті про Другу світову війну – маки памʼяті.
Поезії в супроводі відеоряду на екрані декламували здобувачі освіти 2(6)-А і 3(7)-А класів (класні керівники: Наталія Зубик та Зоряна Копичинська). Це – Марія Зубик, Ілля Яковишин, Софія Фреєк, Вероніка Глова, Юлія Захарій, Віктор Шкільнюк, Владислав Стрільчук, Анастасія Орищук, Тетяна Круцяк, Тетяна Савчак, Іван Савчинський і Тетяна Томич.
Воєнні поезії Оксани Дяків, виступи учасників літературної зустрічі яскраво обрамлювали музичними композиціями на чорно-білих клавішах фортепіано Леоніда Ляшенко, Ірина Навольська та Єлизавета Николин, які також навчаються в Заліщицькій мистецькій (музичній) школі під керівництвом викладачів Надії Гошовської та Іванни Собашко.
У залі були представлені малюнки гімназистів до 8 травня – Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років.
Дует у складі учнів 4(8)-А класу Олесі Тимчук та Івана Сандика талановито виконав пісню «Материнське чекання» на слова Оксани Дяків та музику Романа Калинича, яку вперше й заспівали у різних концертних залах Марія та Роман Калиничі – дует «РозМарія». Цю пісню вони неодноразово виконували на сценах Тернопілля й України, а сьогодні «Материнське чекання» звучить за кордоном, єднаючи українців із різних країн.
Підготувала юних солістів Олесю Тимчук та Івана Сандика педагог і співачка Леся Іліщук – їхній музичний керівник.
Привернув увагу присутніх відеокліп на пісню «Хай Ангели вас захистять крильми!» на музику Ярослава Гринишина – викладача, композитора, ветерана війни в Афганістані, учасника Революції Гідності, волонтера, на слова Оксани Дяків у виконанні солістки Марини Грабовецької.
Модераторка Наталія Зубик, докладніше представила гостю учням середніх і старших класів, охарактеризувавши її творчість, десять поетично-прозових книг та запросила до слова Оксану Дяків – заслужену журналістку України, членкиню НСЖУ, ССПУ, Наукового Товариста ім. Шевченка, Національної спілки краєзнавців України. Оксана Іванівна подякувала педагогам, учням за активну участь у цій пам’ятній події, декламування її віршів, виконання авторської пісні, розповіла про свої творчі набутки, зупинилася на історії створення пісні «Хай Ангели вас захистять крильми!»
Докладно розповіла Оксана Іванівна про роботу, яка проводиться в міській книгозбірні для вшанування пам’яті всіх наших краян-Героїв, які загинули, починаючи з 2014 року, тобто з часів Антитерористичної операції, а також від початку повномасштабного вторгнення й до сьогодні.
Адже вже видані три біографічно-бібліографічні покажчики, а саме: «Люди свободи», де зібрано інформацію про 20 наших земляків-військовослужбовців, та перша й друга частини покажчика «Жертовність в ім’я України», в яких разом поєднано матеріали про 52 Героїв російсько-української війни, охоплюючи період російсько-української війни від 24 лютого 2022 року до лютого 2025 року. Така краєзнавча, бібліографічна робота з опису біографій та меморіалізації імен загиблих земляків-воїнів, відкриття їм дощок пам’яті продовжується, адже, на жаль, жорстока війна триває.
Оксана Дяків запросила учнів і педагогів завітати в міську бібліотеку, щоб детальніше ознайомитися з покажчиками та іншою тематичною літературою.
Авторка під час свого виступу вела мову про випускників гімназії, які загинули на фронті, їм відкрито меморіальні дошки на фасаді гімназії: про Ореста Квача, Михайла Підгребю, Володимира Сотника, а також про учасника АТО Бориса Войчишина.
Оксана Іванівна поділилася складним досвідом своєї родини. Розповіла дітям про дідуся Петра Рудого на псевдо «Зозуля», вояка ОУН, який у віці 37 років загинув 1945-го за волю України, борючись зі зброєю в руках проти радянської влади, чиє чорне діло тепер вже 12 років продовжує росія, бо веде жахливу війну проти нашого народу й держави.
Гостя торкнулася теми необхідності підтримки наших доблесних захисників, волонтерської допомоги для ЗСУ, поваги до сімей воїнів. Вона нагадала присутнім у залі про те, що цьогоріч, 10 травня, ми відзначаємо День матері й щиро вдячні матерям, сім’ям військовослужбовців, усім мамам і бабусям, які люблять і піклуються про своїх дітей різного віку.
Поетка наголосила на великій ролі жіноцтва в українському суспільстві, говорила про наших захисниць на фронті й запропонувала для перегляду відеокліп пісні «Сучасна жінка» на музику заслуженого працівника культури України Василя Салевича, слова Оксани Дяків. Композицію виконували заслужені артисти естрадного мистецтва України, солісти Сергій Костюк та Микола Когут, акомпанемент – Олега Мартинчука.
На завершення події вчителі Наталія Зубик, Зоряна Копичинська та гімназисти подякували гості за зустріч, вручили квіти, зробили пам’ятні світлини.
Така зустріч єднає підростаюче покоління з поетичним словом, дозволяє заглибитись й осмислити історичні факти через сучасну українську літературу та бібліографічні дослідження краєзнавчого характеру.


«Безбар’єрність у дії: культура рівності, поваги та доступності в закладах культури громади»

 Культура в суспільстві, суспільство в культурі - без обмежень: заклади культури - осередки людяності, підтримки та доступності.

У контексті Національного тижня безбар'єрності (25-31 травня), у читальному залі Заліщицької МЦПБ, сьогодні, 8 травня, відбулася панельна дискусія на тему безбар'єрності, як прийняття, культуру поведінки та стійкість нації, за участі керівників, працівників закладів культури громади.
До проведення заходу долучилися: Тетяна Казак, психологиня Заліщицького обласного госпіталю інвалідів війни та реабілітованих, Олег Скитецький, лікар - психолог КНП "Заліщицька центральна міська" та Іванна Михайленко, фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб КУ ТОР "Ветеранський простір" із віддаленим місцем роботи у КНП "Заліщицька центральна міська лікарня".
Безбар’єрність - це концепція, що передбачає створення умов, у яких всі люди, незалежно від їхніх фізичних, сенсорних, інтелектуальних чи інших особливостей, мають рівний доступ до різних аспектів суспільного життя. Це шлях до створення комфортного середовища, де немає обмежень і кожна людина має можливість реалізувати свій потенціал. Спікери детальніше говорили про види безбар'єрності, етику спілкування, поведінки та ввічливого ставлення одні до одних. Психологи поділилися інструментами ефективної комунікації, а фахівець із супроводу ветеранів - практичним досвідом роботи, з акцентом на окремих випадках та конкретних ситуаціях. Разом розбирали кейси, як заклади культури можуть стати, до прикладу, центром реінтеграції та підтримки для наших Захисників і Захисниць, а також сприятливим середовищем, комфортним мікрокліматом, адаптованим для людей з особливими потребами, адже, створення простору, де кожен відчуває себе гідно та комфортно - пріоритет кожного закладу, колективу, кожного відомства та галузі, зокрема, і галузі культури.
Наша мета - перетворити заклади культури на осередки людяності та доступності. А для цього потрібно зосередитись на коректній комунікації, з використвнням єдиного стандарту "Довідника безбар’єрності", говорити з повагою та професійно. Адже, безбар’єрність - це не лише про пандуси, ліфти, і спеціальне облаштування місць, це - світ, де кожен голос почутий, а кожен шлях - відкритий, безперешкодний для всіх. Це, найперше, про повагу, гідність, та відсутність "стін" у нашій свідомості. І справжня безбар'єрність починається із прийняття. Відкриваючи свої душі для рівності та підтримки, ми, водночас, змінюємо простір довкола. Формуючи нашу здатність розуміти людей з особливими потребами, ветеранів, людей із бойовим досвідом, внутрішньо переміщених осіб, іноземців та кожного, хто потребує підтримки, ми формуємо культуру поваги та рівних можливостей!
Творімо її разом, і хай не буде між нами жодних бар'єрів!


пʼятниця, 8 травня 2026 р.

Сучасні письменники-захисники України: слово, що народжується на війні

 СУЧАСНІ ПИСЬМЕННИКИ ТА ПИСЬМЕННИЦІ - ЗАХИСНИКИ УКРАЇНИ

Напередодні 8 травня, ДНЯ ПАМ’ЯТІ ТА ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ 1939–1945 років, ведучи мову про письменників, які творили книги про Другу світову, зокрема про Павла Загребельного, Олеся Гончара, що були учасниками Другої світової війни, кіносценариста Олександра Довженка, який працював кореспондентом газети і був очевидцем тих жорстоких подій, та інших авторів, потрібно говорити і про сучасну українську літературу воєнної тематики!
Сьогодні на фронті російсько-української війни воюють з росіянами-ворогами України, або, на превеликий жаль, героїчно загинули, чи стали після важкого поранення молодими ветеранами, вже сучасні українські письменники й письменниці.
Вони талановито й правдиво писали й пишуть книги про війну й про життя в нашій державі під час цього складного історичного випробування. Це – Гліб Бабич, Максим Кривцов, Юрій Руф, Павло Вишебаба, Артур Дронь, Віталій Запека, Артем Чех, Ярина Чорногуз, Олена Герасим'юк, Валерій Пузік, Віктор Янкевич та інші. Їхні книги – це справжні свідчення боротьби українського народу за самостійну і незалежну Україну, це – гостросучасна українська література.
У Заліщицькій міській бібліотеці ви можете ознайомитися з книгами воїнів, ветеранів Артура Дроня, Артема Чеха, Валерія Пузіка, журналіста, волонтера Романа Горового та інших українських авторів.
Друзі-читачі! Запрошуємо вас до вдумливого й зацікавленого читання!




8 травня — День пам’яті та перемоги над нацизмом: сторінками історії та книг

 8 травня в Україні відзначаємо

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ТА ПЕРЕМОГИ
НАД НАЦИЗМОМ
У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
1939–1945 років
Вшановуючи пам'ять понад 50-85 мільйонів загиблих у Другій світовій війні, цей день встановлено Законом України у 2023 році на знак солідарності з Європою на спогад про страшну трагедію в історії людства. Війна – це катастрофа, мільйони загиблих і скалічених тіл і душ. Спільним також є символ памʼяті про Другу світову війну – мак памʼяті. Саме 8 травня 1945 року о 23:01 (за середньоєвропейським часом) Антигітлерівська коаліція офіційно прийняла «Акт про беззастережну капітуляцію» збройних сил Нацистської Німеччини.
Під час Другої світової війни українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом, відзначилися героїзмом, хоробрістю та самопожертвою на всіх фронтах та в багатьох арміях Антигітлерівської коаліції. Мільйони українців чинили спротив зі зброєю в руках у різних регулярних арміях світу, сотні тисяч боролися в підпільних і повстанських структурах. Майже всі українські підприємства були переорієнтовані на потреби оборони. Українська земля була одним із основних театрів воєнних дій, місцем масштабних битв і найзапеклішого спротиву.
У Заліщицькій міській бібліотеці, на абонементі для дорослих, організовано виставку літератури про Другу світову війну. Важливими для вивчення та розуміння цього складного періоду в історії України є такі книги, представлені на цій виставці:
Двотомне видання «Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття»
Це – історичні нариси та документи, що пропонують сучасний, переосмислений погляд на роль України у війні 1939–1945 років, вільний від радянських ідеологічних міфів. Видання висвітлює драматичні події через призму людських доль, значних втрат та боротьби за свободу. Видання містить унікальні письмові та візуальні джерела з архівів України, Німеччини та росії, які підтверджують масштабність трагедії. Нариси розглядають Україну не лише як територію бойових дій, а як суб'єкт історії, що зазнав величезних людських (близько 9,5 млн осіб), а також матеріальних втрат. Упорядниками є провідні українські історики: В.А. Смолій, О.Є. Лисенко та інші.
Видання є ключовим для розуміння українського виміру Другої світової війни як національної трагедії та героїчної боротьби водночас. Видання розраховане на всіх, хто цікавиться минулим України.
Олександр Довженко «Україна в огні»
Ця кіноповість письменника, кінорежисера, класика світового кінематографу присвячена подіям Другої світової війни на території України, долі сільської родини та простих селян. Книга «Україна в огні» Олександра Довженка розповідає про страшні події, які з волі Сталіна та Гітлера розгорнулися в Україні. Рік написання – 1942-1943 (було опубліковано 1966 р.). Тема «України в огні»: зображення початку війни з німецько-нацистськими загарбниками та відступу радянських військ.
Треба наголосити, що Гітлер та його прихильники в Німеччині ніколи не називали себе ні фашистами, ні нацистами, а лише націонал-соціалістами (від назви партії «Націонал-соціалістична німецька робітнича»). У 1920-х роках політичні супротивники націонал-соціалістів прозвали їх нацистами. А фашизм виник в Італії з появою Італійського союзу боротьби та його ідеї відродити велич Римської імперії. Італійське слово «фашіо» у перекладі значить: «сніп». Це метафора: сила – в єдності держави, адже сніп значно важче переламати, ніж окремий колосок.
Повертаючись до кіноповісті «Україна в огні», слід зазначити, що її ідеєю є незламність сили і непохитність духу українського народу, здатність до визвольної боротьби та впевненість у перемозі над ворогом, за словами самого Олександра Довженка. У кіноповісті персонажі втілюють різні долі українців під час війни: героїзм, страждання, зраду та незламність. Центральними є образи родини Запорожців (Лаврін, Тетяна, діти), Василя Кравчини, Олесі, Христі Хуторної та ворогів – фон Краузів.
З початком війни Довженко став кореспондентом газети. 31 березня 1942 року опублікував статтю «Україна в огні». Однойменна назва належить і сценарію фільму, що його писав Довженко в розпал війни, в 1941-1943 роках. Деякі уривки цього сценарію з'явилися у пресі у вересні 1943 року, викликавши обурення керівництва радянської агітаційно-пропагандистської машини. Як наслідок, Довженка звинуватили у відкрито проголошених сумнівах щодо колективної вини за покинуте ворогу безпорадне населення та боєздатність червоної армії. Довженку запропонували переписати сценарій, зрусифікувавши героя-українця Василя Кравчину. 30 січня 1944 року автора викликали до Сталіна, від якого він дізнався про заборону свого фільму під приводом «антиленінізму, ревізування національної політики й заохочення українського патріотизму замість радянського». Сталін, ображений на критику саме у той час, коли радянська армія виганяла ворога, не зміг простити Довженку завданої образи.
Усім органам цензури було надіслано директиву: «не публікувати в цивільній і військовій пресі твори О. Довженка без особливого на те дозволу в кожному окремому випадку». Осмислюючи цю ситуацію, Олександр Петрович Довженко записав у своєму щоденнику: «…невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм… в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..»
Павло Загребельний «Європа 45»
У доробку письменника Павла Загребельного – 22 романи та 5 повістей. Це вражає, адже більшість творів автор писав від руки. Доля склалася так, що, не маючи навіть 17 літ, Павло швидко розпрощався з дитинством і пішов в армію під час Другої світової війни. Ще вчора – школа, безтурботні хлоп’ячі часи, а сьогодні – свист куль, грім від розриву бомб, крики, плач, кров, смерть. Він обороняв Київ від нацистської навали, а вже в серпні 1941-го отримав поранення. Після шпиталю знову приєднався до війська, де вже за рік, знову в серпні, отримав серйозне поранення. Далі – полон, нацистські концтабори. Лише в лютому 1945-го був звільнений американцями. Опісля працював у воєнній місії в Західній Німеччині.
Роман Павла Загребельного «Європа 45», можна сказати, «виріс» із подій Другої світової війни, які розгортаються в Західній Німеччині, Голландії, Франції, Італії. Критики називають роман пригодницьким, напевно, тому, що герої переживають справді тяжкі й складні пригоди. Однак вірніше було б роман «Європа 45» назвати документальною розповіддю про сорок четвертий і сорок п’ятий роки в Західній Європі.
Тема честі й подвигу, боротьби з німецьким нацизмом у роки Другої світової війни залишається животрепетною через багато десятиліть, оскільки в новітній історії України триває війна проти рашизму, проти росії, яка в 2014 році підступно напала на Україну, а 24 лютого 2022 року підло розгорнула жорстоку повномасштабну війну проти нашої держави.
Герої роману Павла Архиповича Загребельного «Європа 45» викликають непідробний інтерес і захоплення читачів. Семеро бійців, яких доля звела на війні, – різних національностей і переконань, але вони подібні в одному: прагненні протистояти німецькому нацизмові. Події роману розгортаються в самому центрі боїв, де воює загін із семи бійців під командуванням українця Михайла Скиби. Їм судилося пройти через надзвичайні перешкоди, пекельну небезпеку і своїми подвигами внести власну лепту в перемогу над нацизмом.
Олесь Гончар «Людина і зброя»
Війна – це тяжка праця, і роблять її прості солдати. Це вони йдуть в атаку під ураганним вогнем, місяцями сидячи в окопах, стримують ворога, гинуть під кулями та бомбами... У червні 1941 року Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт Другої світової війни. Влітку 1942-го боєць потрапив у полон, звідки втік 1943-го і продовжував воювати проти нацистів. Був тричі поранений. Один із осколків снаряду залишився в його нозі. Неодноразово знаходився під загрозою загибелі, але кожний раз йому вдавалося врятуватися від майже неминучої смерті. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї, отримав бойові нагороди.
Про долю свого студентського батальйону письменник написав у романі «Людина і зброя». Бо ще в часи війни Гончар поклявся друзям-побратимам: «Якщо тільки залишуся живим, я напишу про вас!» І письменник дотримав свого слова. Його роман «Людина і зброя» – це вшанування пам’яті загиблих друзів, учорашніх школярів та студентів, які пішли на війну, щоб захистити тих, хто залишився вдома... Герої книжки перед війною здобували освіту в авдиторіях Харківського університету, але на початку німецько-радянської війни полишили навчання й записалися добровольцями в армію, щоб захистити «спадщину людського духу», «життя в усій його цілості». У виданні Олеся Терентійовича Гончара реалістично зображено перші місяці війни. Роман «Людина і зброя» вперше надрукований у 1960 році, а в 1962 році письменник отримав за нього Шевченківську премію.
Сьогодні українці зі зброєю в руках захищають у російсько-українській війні не тільки себе, а всі країни Європи від російської експансії. Умовою для цього є перемога над росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії російського імперіалізму проти будь-кого на планеті.
Тож запрошуємо читачів до вдумливого й зацікавленого читання!