Олена Теліга увірвалася в українську культуру та визвольний рух, мов стрімка комета, залишивши по собі яскравий золотий слід, який не здатні стерти ні десятиліття примусового радянського забуття, ні згарища воєн…
У затишній світлиці Заліщицької міської бібліотеки 10 липня 2026 року зібралися ті, для кого це світло є не просто історичним артефактом, а живим дороговказом. Літературна година, присвячена 120-річчю від дня народження видатної поетки, публіцистки та діячки ОУН, отримала промовисту назву: «Олена Теліга – ясна зоря української поезії, літопису боротьби за Україну, сьогодення та майбуття». Ця подія стала не просто академічним заходом пам’яті, а своєрідним духовним мостом між епохою розстріляного національного відродження та нашою складною сучасністю боротьби проти російського ворога за самостійну і незалежну Україну.
Модераторка заходу, бібліограф Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки, заслужена журналістка України Оксана Дяків, розпочинаючи імпрезу, наголосила: «Вогонь боротьби Олени Теліги не згаснув. Він палає й донині в серцях наших сучасників і сучасниць, зокрема тих, хто об’єднався під стягом Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги, що постало ще на світанку нашої відновленої державної незалежності – 9 червня 1994 року».
Проте урочистості почалися з тиші. На заклик ведучого заходу, заслуженого вчителя України Василя Дяківа присутні схилили голови у хвилині мовчання. Ця тиша об’єднала в єдиному пантеоні пам'яті розстріляних у Бабиному Яру патріотів, полеглих героїв ОУН-УПА, закатованих дисидентів та новітніх титанів сучасної російсько-української війни – тих, хто просто зараз віддає здоров’я і життя за право України бути на планеті Земля.
Вступне слово-звернення до присутніх під час літературної години виголосила волонтерка, психологиня, поетка та голова Чернівецької обласної організації Всеукраїнського жіночого товариства ім. О. Теліги Лілія Крисько, наголосивши на тому, що доля славетної патріотки Олени Теліги сьогодні дивовижно резонує з долями тисяч українців, які ведуть запеклу боротьбу з рашистськими загарбниками. Її життя та смерть – це міцний вузол, що зв’язує минуле й сьогодення, закликаючи нас до рішучості й спільнодії.
Ведучі, супроводжуючи презентацією, розгорнули перед присутніми біографічне полотно поетки, яскраве й контрастне. Олена народилася 21 липня 1906 року під Москвою в родині інтелігентів Слобожанщини та Поділля (батько – інженер-гідротехнік Іван Шовгенів, мати – вчителька Юліянія (Уляна) Нальянч-Качковська). Парадоксально, але дівчинка, яка вільно володіла французькою й німецькою, тривалий час не знала української, оскільки в родині розмовляли російською мовою. Справжнє переродження відбулося після переїзду родини до Києва у 1918 році, а згодом – в еміграції, у Чехословаччині. Своєрідним хрещенням вогнем став випадок у Празі в 1930-х роках. На зібранні російських монархістів, де паплюжили українську мову, юна Олена підвелася й, мов розітнувши повітря мечем, кинула в обличчя шовіністам: «Ви хами! Та мова, яку ви зневажаєте, – моя рідна мова! Тому я вас вже більше не хочу знати!»
Там же, у Чехії, вона зустріла своє кохання – кубанського козака, бандуриста, старшину армії УНР Михайла Телігу. Їхній союз, укладений у серпні 1926 року, став союзом двох рівновеликих планет, що рухалися по одній орбіті до самого кінця.
Атмосферу тієї епохи на заході майстерно й талановито доповнювала артистка Чернівецької обласної філармонії ім. Д. Гнатюка Тетяна Шпорта. Її спів лився літературною світлицею, мов цілюща мелодійна ріка: спочатку прозвучала щемлива пісня «Запалю свічу» (музика й слова Руслани Лоцман), а згодом – стрілецька «Повіяв вітер степовий» (слова Івана Витвицького).
Нова сторінка біографії Олени Теліги відкрилася в Кракові у 1939 році, де відбулася її доленосна зустріч із поетом та діячем ОУН Олегом Ольжичем. Вона стає членкинею ОУН, працює в культурно-освітній референтурі. А в жовтні 1941 року, нелегально перетнувши кордон, Олена прибуває до окупованого нацистами Києва. Це рішення було свідомим кроком у пащу звіра.
У Києві Олена очолює Спілку українських письменників та редагує тижневик «Літаври», який мав яскраве антиімперське забарвлення. Вона відмовлялася підкорятися німецьким постановам, вважаючи, що компроміс із окупантом – це смерть для митця. Коли гестапо закрило часопис і почало арешти, друзі благали Олену втекти. Її відповідь, яку процитував ведучий, звучить як вічний маніфест честі: «Я не можу втекти, бо хтось може сказати: в небезпеці нас лишила, а перед цим говорила про патріотизм і жертовність... Коли я загину, то знайте, що свій обов'язок я виконала до кінця».
9 лютого 1942 року її заарештували. Чоловік Михайло, хоч і мав змогу врятуватися, добровільно пішов за своєю музою в гестапівські катівні. Камера № 34 стала останнім прихистком. На її стіні Олена залишила свій автограф – намальований тризуб і слова: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
21 лютого 1942 року в Бабиному Яру їхні життя обірвав свинець окупантів. Навіть вороги були вражені її мужністю: німецький офіцер пізніше зізнався, що не бачив чоловіків, які б так героїчно вмирали, як ця тендітна й вродлива жінка.
У пам’ять про цю трагедію та незламність Тетяна Шпорта виконала легендарну «Баладу про мальви» (слова Богдана Гури, музика Володимира Івасюка) та тужливу «Чуєш, брате мій» (слова Богдана Лепкого, музика Левка Лепкого). А модераторка Оксана Дяків натхненно декламувала вірші самої Олени Теліги: «Поворот», «Сучасникам» та «Засудженим».
Для Заліщиків постать Олени Теліги має особливе значення. У серпні 1936 року поетка разом із чоловіком Михайлом та ідеологом українського націоналізму Дмитром Донцовим відпочивала тут, на віллі «Вікторія» кліматичного курорту, поблизу Тінистого пляжу. Саме звідси вона писала листи, де розповідала про Заліщики, до педагогині Ксенії Світлик у Коломию. Урочисте відкриття меморіальної дошки на честь Олени Теліги на згаданому будинку (колишній віллі «Вікторія») відбулося в Заліщиках 24 серпня 2006 року в провулку Лесі Українки до 15-річчя Незалежності України та до 100-річчя від дня народження поетки і борчині ОУН.
Модераторка також згадала, що соратник О. Теліги Олег Ольжич в 1928 році проводив археологічні дослідження поміж так званим Садищем і ліском Вощилівкою, у селах Голігради та Новосілка нашого краю, про що описує у книзі «Там, де Дністер круто в`ється» Василь Верига, наш земляк, дійсний член НТШ, віце-президент Світового Конгресу вільних українців. Саме тому в м.Заліщики споруджено пам’ятний знак Олегу Ольжичу в 1997 році, його ім`я присвоєно одній із вулиць.
Про роль і значення постаті Олени Теліги для нашого часу, про українську мову, яка формує справжніх патріотів, говорив перший заступник Заліщицького міського голови Роман Краснюк, який наголосив на важливості збереження історичної пам'яті про видатних діячів у громаді.
Модераторка Оксана Дяків провела огляд літератури, представивши книжкову виставку, назвою якої стали слова самої Олени Теліги: «Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя». Серед іншого Оксана Іванівна зупинилася на бібліографічному покажчику «Велети українського духу» (про перебування Олени Теліги та Олега Ольжича у Заліщицькому краї), який підготовлений Заліщицькою бібліотекою.
Слово на заході мала фахівчиня бібліотечної справи, членкиня НСЖУ, заслужена працівниця культури України Ольга Тракало, яка поділилася спогадами про те, як упродовж багатьох років у Заліщиках вшановували життя і творчість Олени Теліги, Олега Ольжича.
Письменниця, вчителька української мови та літератури, лавреатка Всеукраїнської премії ім. Петра Ковальчука Ганна Рибцуник розповідала про те, як її спілкування з Ольгою Кобець, засновницею Всеукраїнського жіночого товариства, посприяло поверненню імені Олени Теліги в Заліщики, відкриттю меморіальної дошки на її честь. Ганна Михайлівна декламувала власні вірші про Олену Телігу.
Фахівець відділу еколого-освітньої роботи НПП «Дністровський каньйон», краєзнавець Аркадій Сідоров назвав чимало видатних особистостей, які жили, працювали чи відвідували Заліщики у різний час, декламував вірш Олени Теліги.
Своє слово шани присвятила подвигу Олени Теліги, зачитала власні поетичні строфи голова літературно-мистецької студії «Ліра» при Заліщицькій бібліотеці, членкиня Спілки слов’янських письменників України, педагогиня Богдана Стефанюк.
Гості з Товстенської громади, поети, автори книг Ольга Кухта та Володимир Забарило подякували за надихаючу подію, декламували власні поезії, присвячені сучасним захисникам і захисницям, які фактично продовжуючи справу Олени Теліги, борються за нашу Україну в російсько-українській війні.
У другому блоці літературної зустрічі виступила волонтерка, психологиня, поетка та голова Чернівецької обласної організації Всеукраїнського жіночого товариства ім. О. Теліги Лілія Крисько. Лілія Василівна розповіла про діяльність очолюваної нею організації, в якій об’єднані на цей час 35 членів, про велику просвітницьку роботу, а також вагому допомогу нашим доблесним Збройним Силам України, супроводжуючи фактами-фотопрезентацією роботи. Лілія Василівна є авторкою поетичної збірки «У полоні часу» (2026 рік), а нова її книжка віршів готується до друку. Л. Крисько зачитала свої вірші, зокрема і про батька, який був активним учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності, розповіла про свою патріотичну родину.
Письменник, поет, редактор, багаторічний голова Чернівецької обласної організації НСПУ Василь Джуран у своєму виступі наголосив на співпраці авторів із Буковини та Заліщанщини, говорив про видання нових колективних збірників, подарував книги, поетичні буклети Заліщицькій бібліотеці, Лілії Крисько, Оксані Дяків.
Кандидатка філологічних наук, доцентка катедри української літератури Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича Валентина Чолкан зробила короткий літературознавчий аналіз творчості Олени Теліги, а ще чудово акапельно виконала дві пісні: «Ой роде наш красний!» і «Там, за лісом, за лугом» (на слова Осипа Маковея).
Поет, історик, педагог Іван Козак наголосив на тяглості державотворчих традицій, зачитав свій вірш та вручив книги Лілії Крисько з побажаннями нових творчих злетів.
Директорка Заліщицької міської бібліотеки Марія Рудик подякувала всім присутнім за те, що бібліотека залишається живим осередком культури, де плекається українське слово.
Захід у Заліщиках став майданчиком для осмислення феномену українського жіночого лідерства й волонтерства. Олена Теліга – це не поодинокий спалах, а частина яскравого сузір'я українок, які в різні епохи тримали й нині тримають на своїх плечах небо нашої нації.
Коли зустріч підходила до свого завершення, всі учасники виконали Державний Гімн України.
Технічно захід забезпечував Ігор Дронь.
Пам’ять про Героїв має бути дієвою. Саме тому під час заходу модераторка Оксана Дяків оголосила благодійний збір коштів на потреби Збройних Сил України. Зібрану суму 2000 гривень Заліщицька бібліотека оперативно передала багаторічному заліщицькому волонтеру Ярославу Гринишину, аби ці гроші долучити до придбання необхідного спорядження для наших бійців на передовій.
Олена Теліга колись писала: «Не треба слів! Хай буде тільки діло…» Минуло 120 років від дня її народження, понад вісімдесят років – із часу загибелі молодої борчині ОУН. Але її «ясна зоря» продовжує світити.. І поки в українських містах і селах звучить її поезія, а українські жінки й чоловіки тримають зброю та волонтерський фронт, Україна є і буде…
Немає коментарів:
Дописати коментар