21 лютого
Рішенням ЮНЕСКО у 1999 році 21 лютого оголошено Міжнародним днем рідної мови на знак підтримки культурного різноманіття та багатомовності світу. Датою свята обрали день протестів у Бангладеші 1952р., коли влада жорстоко придушила акцію проти заборони бенгальської мови в країні.
З 2000 року День рідної мови щорічно відзначають і в Україні.
Мові належить головна об’єднуюча роль у процесах виникнення етносу, нації, держави. Спільні мова, звичаї, релігія дають народові відчуття своєї єдності, та водночас відокремлюють його від інших народів. Мова — це ідентифікація нації.
Створена на світанку людської історії вона розвивається, живе в народі. Рідна – це батьківська, материна мова, мова серця. Хто забуває її, бідніє не тільки духом, але й втрачає свої коріння та основу.
Рідна українська мова… Віддзеркалення душі народу. Наш нетлінний скарб для нащадків.
Науковці аргументовано доводять, що вона – одна з найдревніших мов світу, нею спілкувалися наші предки, які проживали упродовж століть на території теперішньої України – до Трипілля, після нього, в часи Київської Русі й дотепер.
Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX ст. була назва «руська мова».
Українське слово набирало сили на пергаментах Нестора-Літописця, відточувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Котляревського. Ми завдячуємо Тарасові Шевченку, Лесі Українці, Іванові Франкові та багатьом іншим сподвижникам, які оберігали і зберегли українську народну мову.
Просто і глибоко І. Франко стосовно мови говорив: «Здається, що таке рідна мова? Чим вона ліпша для мене від усякої іншої і що мені вадить при нагоді заміняти на всяку іншу?.. А тим часом якась таємна сила в людській природі каже: Pardon, ти не маєш до вибору, в якій мові вродився і виховався, тої без окалічення своєї душі не можеш покинути, так як не можеш замінятися з ким іншим своєю шкірою… »
Його розвитку не могли зашкодити чвари й усобиці, феодальна роздробленість і навіть багатовікове монголо-татарське нашестя. Горіли хроніки, храми і святі книги, та слово неопалимою купиною постало з вогню, як заповіт. Гнане й принижене, занапащене воно чекало великої пори формування української нації. Вияв його сили – національної свідомості – збігається з вибухом визвольних змагань за національну й соціальну справедливість і свободу українців.
Сусідня держава ( запеклий ворог в личині «брата»), починаючи з XVIст., а пізніше усі інші правителі російської імперії, українську мову жорстоко репресували. Перекручувалися її походження та розвиток як головної ознаки нації. Покоління українців не знали правди про історію української мови. Російська імперія застосовувала репресії до нашої мови більше ста разів – у циркулярах, указах, постановах…
Переслідування української продовжувалося і за радянської влади у різних проявах: закривалися українські навчальні заклади, газети та видавництва, режим приховував думки та праці українських учених стосовно мови, та ін. І навіть після здобуття Україною незалежності робляться спроби (під прикриттям) путінської імперії надати російській мові статус державної.
Тривала русифікація призвела до змішаної мови: одні користуються в селах у реальному житті мовою під назвою суржику, інші – в містах, соромлячись «простолюдинної», «малоросійської» мови, перейшли на мову завойовника. Цю мовну хворобу мусимо лікувати, хоч підступна двомовність як знаряддя лінгвоциду «вигідна» політика. Проте мовна ситуація поволі змінюється на краще.
Зупинити мововбивство – першочергове завдання кожного з нас, бо тут ідеться про відмову від своєї української мови, звичаїв, традицій, культури, про те, аби перестати бути собою, уподібнитися до народу-колонізатора і, врешті, злитися з цим народом, позбутися рідної материнської мови. Шанувати чуже – це інша справа, але любити, відстоювати, плекати, оберігати, творити, вдосконалювати маємо своє, рідне, найдорогоцінніше. Турбуватися про рідну українську мову, щоб не загинула у течії віків - наша насущна справа, бо вона – інструмент, який формує націю.
Тож не зрадьмо ту землю, де живемо нині ми, де жили наші предки і, нехай повносило лунає українське слово в українських родинах!
Для різновікової категорії користувачів в читальній залі Заліщицької МЦПБ відкрита виставка літератури, яка знайомить поціновувачів рідного слова із книгами про історію розвитку рідної мови, лінгвоцит, про сучасну українську мову, про голос і звуки, про культуру української мови.
Представлена довідкова література,енциклопедії, галузеві словники та інше.
Спілкуймося рідною, навчаймося української!
Немає коментарів:
Дописати коментар